Добридень, моя люба матусенько! Як твої справи? Чому тобі довелося затриматися? Ми вже скучили за тобою! Але ти не турбуйся, мамочко, у нас дома все гаразд. Я допомагаю татові: і прибираю, і мию посуд, і навіть готую їсти. У школі теж усе гаразд. Оцінки в мене гарні - і з англійської, і з математики, і з української. Зі світової літератури ми зараз вивчаємо казку Ганса Крістіана Андерсена «Дикі лебеді». Але ми з тобою читали її влітку, тому тепер я читаю інші казки цього чудового казкаря. Дорога матусю, до побачення! Будь ласка, приїжджай швидше! Твоя Оксанка (Твій Петрик).
Був собі дід та баба і мали собі дочку. Ото чи довго прожила баба, чи ні, та й задумала вмерти. А як умирала, то своєму чоловікові казала: — Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір’ю! — Добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то ЇЇ, а й ніякої, і женитися не буду. От заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік сказав: не буду женитися ні з якою, а то й забув, що казав, і забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів сказала: — Я вже давно цього ждала! От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала. Ото живуть усі вкупі — дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— усе гризе голову. Та й діти між собою часто сваряться — надто зла бабина дочка: звичайно, як зведенята,— у них ніколи ласки нема. Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть додому вранці та дійдуть до перелазу — ото й каже бабина дочка до дідової дочки: — Дай,— каже,— мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш. — Добре,— каже,— сестрице, на! От поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, взявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила. — А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача! От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати: — Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити! Що вже не робила, як з неї не знущалась, що дідові не наговорювала, а їй усе байдуже: робить собі мовчки. Дуже бабі було досадно з дочкою дивитися на неї, що дід її жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! Ото й почала баба дідові гризти голову: — Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки все гуляє та спить міцним сном, а ти ще й жалуєш, ти б лучче, ніж мав би жалувати її, найняв де-небудь, то, може, що й було б з неї! — Де я найму її? — каже дід. — Так веди куди хочеш, а щоб вона дома не була. Ото як докучала баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди та й годі!» Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко. От зібрались і пішли, і зайшли у великий ліс. Ото дочка дідові й каже: — Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь знайду собі службу. — Добре,— каже дід. Попрощався і вернувсь, а дівчина пішла собі. Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно, та й каже: —Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! От дідова дочка закотила рукави, обполола, обханю-чила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина пішла далі. Ото схотілось їй пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй говорить: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! От дівчина обчистила, обханючила і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обханюч мене,— я тобі у великій пригоді стану! От дівчина заходилась, обчистила, обханючила. Собака й сказала дівонько!» Вона пішла далі. Коли стоїть піч, і така облупана, а біля неї глина лежить. Ото й каже піч: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану! От дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина пішла далі. Ото йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже: — Помагайбі тобі, дівчино! Дівчина відказала їй: — Добре здоров’я! — Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. А дівчина й каже: — Іду, тіточко, щоб де найнятися. — Наймись у мене,— сказала жінка. — Добре,— відказала дівчина,— наймусь. — У мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу. — А чому ж не зумію? — каже дівчина.— Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму. Ото прийшли додому, де та жінка жила. От жінка й каже: — Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й увечері нагрій окропу і вилий у корито, і борошенця туди всип, і замішай,— тільки, гляди мені, що б не гаряче було, тільки тепленьке,— та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позла-зяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, то ти нагодуй їх, то вони порозлазяться куди кому треба.
бoяryзливий
допомаrати