У 1898 році, за шість років до смерті, Антон Павлович Чехов опублікував оповідання «Іонич», який викликав неоднозначну реакцію критиків. Втім, навіть неприхильні читачі визнали, що робота увійде в список кращих творів автора, - і мали рацію. Так, критик А. С. Глінка в 1903 році написав: «У чеховської галереї несвідомо байдужих людей, прімірённих з життям і глухих до голосу ідеалу, Іонич гідно займає чільне і почесне місце». Дмитра Старцева відразу ж записали в число «обивателів», тобто людей, які не мають високої мети в житті і живуть «за звичкою».
Справжня осінь.
Тихий осінній день дивує чарівним багаттям природи. Поступово, навшпиньки підкрадається східний вітер, щоб востаннє обійняти золоте, зів яле листя. Збільшивши міць, вітер розхитує дерева, схиляються до землі тоненькі гілки, немов би хочуть ухопитися за землю. Наш знайомий вітерець стихає. Знову є можливість тихо помилуватися відблисками сонця крізь рожеве листячко. Але не надовго. Осінній вітер грайливий сьогодні, він знову зриває листя, яке покружлявши в повітрі злітає додолу. Ось вона справжня осінь.
крик кабана і ми побачили 6 кабанів двох дорослих і 4 малих. Це була сім*я.
Кабан жінка втрапила у вовчий капкан і немогла вибратися і чим більше вона виривалася тим більше гострі леза проолювали її. Ми з товоришем вирішили до хоть і боялися кабана чоловіка а ле ми всеж наважилися і перейшли на інший бік річки і ми наближалися все ближче і ближче. Кабани помітли нас маленькі одразу схлволися за татом а він сам з подивом дивився на нас виставивши свої готрі ікла. ми приближалися все ближче і робили ми це потроху не спіша.коли ми хотіли розімкнути капкан то тато кабан почав тупати лапами і хуркати але коли побачив що ми розімкнули капкан то він стояв непорушно і дивився на нас. Жінка кабан була вільна хоч і внеї кровоточила лапа та всиж вони повернулися незаподіявши на шкоди і пішли до лісу.