Комп'ютер: Привіт, книжко, як справи?
Книжка: Привіт, добре. А ти як?
Комп'ютер: У мене все гаразд.
Книжка: Я тебе так довго не бачила, що ти робив весь цей час?
Комп'ютер: Я навчав людей. А ти?
Книжка: Теж саме.
Комп'ютер: Але ти вже застаріла.
Книжка: Ну то, що?
Комп'ютер: Те, що люди вже давно перейшли на на комп'ютерні технології, в них набагато зручніше знайти потрібну тобі інформацію.
Книжка: Це так, но тобі не варто недооцінювати мене.
Комп'ютер: Чого це?
Книжка: Я вже дуже довго існую на цьому світі, навіть довше ніж ти, а це значить, що у мене дуже великій досвід роботи з людьми и знаю набагато більше.
Комп'ютер: Добре, я згоден, пробач мене я не хотів тебе образити.
Книжка: Ну не засмучуйся, ти також дуже корисний.
Комп'ютер: Дякую, це дуже мило з твого боку, ти дійсно хороша подруга.
у сутінки зима вгорнулась,
клянучи холоди, заснула.
навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась,
в замети сторожко ступнула.
стрункі тополі нарядила
у тіней трепетні примари,
і вмить в захмарну вись злетіла,
де місяць пас зірок отари.
– сріблястий місяцю, пастуше!
надходить мить моя остання,
жени скоріш отару, друже,
нап‘ється хай краси світання!
зірки красою обпилися,
скупались в барвах наостанку,
багряним злотом розлилися
та й розчинились у світанку.
за ними й ніч крилом змахнула,
між хмари десь .
зима з заметів позіхнула:
ох! я, здається, щось проспала…