— Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. — Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. — Я маю написати твір про те, ким я хочу стати. — Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама. — Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я. — Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем? — Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я. — Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко. — Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе? — Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра. — І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я. — Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою. За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама. — Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона. — У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми. — А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона. — Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми. — Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати! - Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама. Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!
1Непрочитана учнями(означення)/ книга(підмет) лежала(присудок) /на столі(обстпвина). 2Дивлюся(пприсудок) на вулицю(додаток), осіяну снігом(означення). 3Шарудить(присудок) /під ногами(обставина)/опале по серед парку(означення)/ листя(підмет). 4Мамина(означення) колискова(підмет), співана найніжнішим голосом(означення), зпколисувала(присудок) мене(додаток). Завітало(присудок) до мене(додаток) свіже(означення) повітря(присудок) через(відноситбся до слова вікно є обставиною)/ розчинене мамою(означення)/вікно(обставина). / - если написан этот знак значит здесь не надо ставить запятые. Ч просто отделила дієприкметниковий зворот и обставину.
- Добрий день, Юрій Петрович!
- О! Майже 10 років минуло після нашої останньої зустрічі, а ти зовсім не змінився.
- Чому ви так вирішили?
- Тому що погляд у тебе такий самий тяжкий та холодний...
- Так, це є так... Днями просиджую в бібліотеці... Навіть вивчивсь на бібліотекаря.
- І що ж тобі дали ці роки навчання? Дізнався щось нове?
- Ви знаєте, цікавого мало в цій справі, але цікаве те, що ти маєш доступ до великої кількості книг та матеріалів!
- Я цього і очікував...
- Так, ви завжди бачили всіх і все "навскрізь"...
- Ну, а як із сім'єю? Ще не одружився?
- Ні... Я до сих пір самотній, я просто звик до цього.
- Я цього теж очікував... Знаєш, ти заходь до мене вечером на чашечку кави.
- Добре, зайду.
- Вибач, мені треба йти.
- Так, до побачення...
- Не забудь зайти до мене!
- Так... можливо... Бувайте.