— Я можу годинами грати на мобільному.
— А я використовую мобільний телефон за призначенням,
— Чому ж?
— Бо він шкодить здоров'ю.
— Як саме? Поясни, мені дуже цікаво.
— Наприклад, погіршує зір, коли довго дивитися на його екран.
— Я теж замічав, що уже ввечері мене, іноді, болять очі. Розкажи далі.
— Не є корисним довго слухати голосну музику в навушниках.
— Я слухаю музику доволі часу. Що ж може статися?
— Може погіршитися слух.
— Звідки ти про все дізнався?
— Читав, що лікарі радять використовувати телефон за призначенням. Адже він в цілому шкідливо діє на організм людини, коли включений.
— Я не відчуваю жодного впливу.
— Ти не відчуваєш цей вплив одразу, але він нагромаджується, що може призвести до хвороби. Тому раджу тобі прислухатися до цієї поради.
— Дякую за пораду. Тобі вдалося переконати мене.
— Я радий, що ти прислухався до моїх слів.
— Бувай, друже.
— До зустрічі.
Багато людей вважають ЗНО непотрібним екзаменом, що витрачає гроші батьків і нерви дітей на підготовку, а результати можуть закінчити чиюсь кар'єру. Тим не менш, я вважаю, що подібний екзамен необхідний для перевірки знань учнів та для того, щоб освіжити їх пам'ять перед вступом до університету. Звісно, сам процес застарів та потребує модернізації, але ідея, як я вважаю, хороша. По-перше, необхідно перестати залякувати дітей цим тестом, сіючи паніку серед учнів. По-друге, результати не повинні впливати на атестат. Вони можуть йти окремо, щоб людина могла спробувати себе у всіх предметах, а потім подавати в вищий навчальний заклад результати тільки окремих предметів. По-третє, треба полегшити запитання, які з кожним роком стають дедалі складніші, залишаючи за бортом все більше людей. Багато випускників вже через рік не змогли б здати ЗНО, хоч і пам'ятали б базу. Потрібно розширити вибір предметів для здачі, щоб задоволеними залишилися усі. Також книги для підготовки треба видавати у вільний доступ, а не продавати за великі кошти. Я вірю, що у багатьох школярів та студентів є свої ідеї щодо покращення ЗНО. Саме їх думка має бути головною. У багатьох країнах світу проходять великі реформи у сфері освіти і Україна також їх потребує. Ми можемо запозичити у них деякі ідеї та рішення. Разом ми забезпечимо максимально комфортні умови всім, зберігаючи рівень знань.
Уже на порозі затишної оселі моєї бабусі я вловлюю запах пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачнючі! Ми всі її онуки тільки й мріємо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Бо її пиріжки, на наше переконання, — це неперевершений кулінарний витвір мистецтва. Бабуся знає, як ми полюбляємо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чималенько.
Мені приємно гати, як бабуся готує цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готує запарку з молока, борошна, цукру та дріжджів. Поки запарка настоюється, щоб почати підходити, тобто мають з'явитися бульбашки, вона готує "поле діяльності". Усе з кухонного столу прибирається, бо віднині на цьому плацдармі будуть з'являтися пухкенькі, пахучі, візерунчасті пиріжечки. Бабуся кожен пиріжок прикрашає то листочком, то колосочком, то зубчиками, то якимись квіточками.
Я помітила, що бабуся завжди вдягає чистенький білий фартушок, ніби готується до якогось святкового дійства. А ще вона посміхається до кожного пиріжка ще й примовляє: "От славний козачок! А ходи-но до свого війська!" — і саджає його в рядочок до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків — козачків заповнені, вона змащує їх яйцем, збитим із молоком. До того ж робить це великою гусячою пір'їною.
Для мене це якесь чародійство: і пір'їна, і примовляння бабусі, і її святковий вигляд. Може, тому й пиріжки такі смачні — пресмачні.