Мовчання - золото (твір-роздум) Звертаючись до цієї теми, я раптом збагнув, що навіть поставити проблему для мене не просто, не кажучи вже про те, щоб дати гідну відповідь і навести свої аргументи. Але ж труднощі — не привід відмовитись від міркувань та обговорення, чи не так? Мовчання — золото. Чи згоден я з цією фразою? Спочатку треба її розтлумачити. Відмова від висловлювання своєї думки — мовчання, але хіба — золото? Існує безліч ситуацій, у яких мовчання не тільки недоречне, але й непотрібне, навіть непорядне, злочинне. Я думаю, що в цьому висловлюванні малося на увазі вміння дозувати сказане, використовувати слова раціонально, не кидати їх на вітер. Мовчання стає золотом тоді, коли слова цінуються на вагу золота. Коли воно пов'язане із роботою духу: не говорити про те, чого не знаєш, не видавати чужих таємниць, не переривати інших, коли вони говорять. Ці нескладні правила роблять мовчання цінним і золотим. А є ще ситуація, коли мовчання — насправді золото: коли почуття охоплюють людину, але вона не підкорюється бажанню говорити безперервно про те, що непідвладне словам, а мовчить, висловлюючи свої почуття за до погляду, жестів, а головне — реальних дій та вчинків, які цінуються вище від будь-яких пишномовних слів. Кажуть, якщо ти не розумієшся на справі і мовчиш — ти поводишся розумно, коли ж розумієшся і мовчиш, то поводишся нерозумно. Мовчання має зворотний бік. І іноді ти шкодиш людям тим, що обираєш політику невтручання. Коли тебе просять про пораду, а ти не хочеш радити — бо надто велика відповідальність, хоча ти міг би до бо володієш інформацією; коли ти можеш застерегти від чогось, а не втручаєшся, — у таких випадках мовчання не просто не золото, а майже злочин! Виходить, треба вміти і мовчати, і говорити, а головне — треба вміти аналізувати ситуацію й приймати правильне рішення. Це просто сказати, але так непросто зробити! Що може до у цьому виборі? Мабуть, тільки увага до навколишнього життя, увага та — головне — повага до людей, що поруч, вміння відрізнити добре від поганого й серйозні принципи й життєві цінності. Але не завжди проблема мовчання постає так серйозно. Інколи це неважливі, побутові ситуації зі звичайного життя. Немає відповідальності, немає серйозної загрози, твоє недоречне мовчання чи недоречне говоріння не може зашкодити, але це не привід нехтувати правилами ввічливості та розумної поведінки. Мені буває дуже неприємно гати, як молодші переривають старших, коли ті говорять, або навіть коли ровесники у дискусії постійно намагаються не слухати співбесідника, а все торочать своє. Правила ввічливості так само важливі, як і серйозні проблеми морального вибору, бо з них усе починається. Так само неприємно мати справу з людьми, які не вміють тримати таємниці і люблять пліткувати. Тут мовчання буде набагато кращим, ніж поширення приватної, та ще й недостовірної інформації. Я намагаюся стежити за собою, за власним мовленням, за власними вчинками, адже слова — це теж вчинок. Сподіваюся знайти золоту середину, у якій мовчання буде золотом, а мої слова будуть так само цінними й розумними, яким буває доречне мовчання.
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується минулого. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, збереження його культури. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Ушинський відзначав: «Коли зникає мова – народу нема більше!». У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найважливіші з них – вірність і відданість, честь і чесноти, щирість і добро, взаємність, пошана і повага, мир і злагода, дружба і товариськість.
Добру пораду українцям дав М Рильський у поезії «Мова»: Як втеча виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Полите бур'ян. Чистее від сльози Він нехай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народної історії й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає кожного, хто зрозумів глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного вивчення, пізнав щастя духовності. Справді, щасливий той, хто пізнав в реальності чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає її протягом цілого життя. Поетеса Л. Забашта згадує;
Прийняла я дарунок від няні – це мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни. А талановитий український поет Р. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу: ...Немає Мудріших, ніж народ, учителів; У нього кожне слово – це перлина, Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ – учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми повинні збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому прийти до захоплення мистецтвом слова. Сучасники, є гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.
Ми захватываемся історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними особливостями яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці і людей праці, до матері, жінці, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів'ях, піснях, обрядової поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що становило життєве пристрій, до співвітчизників і добропорядним сусідів України. Мене захоплюють багатство і різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членам сім'ї, старших віком людей.
Зверненнями користуються у всіх державах з сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» – дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» – це звернення не до багатій людині, а до кожного: «Добрий вечір, пан господар, стереги, Бог, твій товар», – щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і таке благонравное засіб обігу, як «пане». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний пане», «Великоуважаемая добродійко».
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, перш за все, відповідне звернення або вказівка на те або інша особа. Без цього слова мова недостатньо переконливий. Культура мовлення зобов'язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе довіру, щоб не образити, не принизити як чиєсь, так і свою гідність.
Звертаючись до цієї теми, я раптом збагнув, що навіть поставити проблему для мене не просто, не кажучи вже про те, щоб дати гідну відповідь і навести свої аргументи. Але ж труднощі — не привід відмовитись від міркувань та обговорення, чи не так?
Мовчання — золото. Чи згоден я з цією фразою? Спочатку треба її розтлумачити. Відмова від висловлювання своєї думки — мовчання, але хіба — золото? Існує безліч ситуацій, у яких мовчання не тільки недоречне, але й непотрібне, навіть непорядне, злочинне. Я думаю, що в цьому висловлюванні малося на увазі вміння дозувати сказане, використовувати слова раціонально, не кидати їх на вітер. Мовчання стає золотом тоді, коли слова цінуються на вагу золота. Коли воно пов'язане із роботою духу: не говорити про те, чого не знаєш, не видавати чужих таємниць, не переривати інших, коли вони говорять. Ці нескладні правила роблять мовчання цінним і золотим. А є ще ситуація, коли мовчання — насправді золото: коли почуття охоплюють людину, але вона не підкорюється бажанню говорити безперервно про те, що непідвладне словам, а мовчить, висловлюючи свої почуття за до погляду, жестів, а головне — реальних дій та вчинків, які цінуються вище від будь-яких пишномовних слів.
Кажуть, якщо ти не розумієшся на справі і мовчиш — ти поводишся розумно, коли ж розумієшся і мовчиш, то поводишся нерозумно. Мовчання має зворотний бік. І іноді ти шкодиш людям тим, що обираєш політику невтручання. Коли тебе просять про пораду, а ти не хочеш радити — бо надто велика відповідальність, хоча ти міг би до бо володієш інформацією; коли ти можеш застерегти від чогось, а не втручаєшся, — у таких випадках мовчання не просто не золото, а майже злочин!
Виходить, треба вміти і мовчати, і говорити, а головне — треба вміти аналізувати ситуацію й приймати правильне рішення. Це просто сказати, але так непросто зробити! Що може до у цьому виборі? Мабуть, тільки увага до навколишнього життя, увага та — головне — повага до людей, що поруч, вміння відрізнити добре від поганого й серйозні принципи й життєві цінності.
Але не завжди проблема мовчання постає так серйозно. Інколи це неважливі, побутові ситуації зі звичайного життя. Немає відповідальності, немає серйозної загрози, твоє недоречне мовчання чи недоречне говоріння не може зашкодити, але це не привід нехтувати правилами ввічливості та розумної поведінки. Мені буває дуже неприємно гати, як молодші переривають старших, коли ті говорять, або навіть коли ровесники у дискусії постійно намагаються не слухати співбесідника, а все торочать своє. Правила ввічливості так само важливі, як і серйозні проблеми морального вибору, бо з них усе починається. Так само неприємно мати справу з людьми, які не вміють тримати таємниці і люблять пліткувати. Тут мовчання буде набагато кращим, ніж поширення приватної, та ще й недостовірної інформації.
Я намагаюся стежити за собою, за власним мовленням, за власними вчинками, адже слова — це теж вчинок. Сподіваюся знайти золоту середину, у якій мовчання буде золотом, а мої слова будуть так само цінними й розумними, яким буває доречне мовчання.