Хто може сонце погасить, і землю вибити з орбіти? Переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий, похилить чоло йому до ніг і порох поцілує з-під стіп його. Радість і чудо,найбільше для людини - її рука. Бере і дає,карає і милує, пестить і нищить, будує і палить, творить і любить. Промчав верхівець у вухатій насунутій на самі брови шапцi. Не чужим, а своїм законом я на білім світі живу. Життя і мрія в згоді не бувають, і вічно борються, хоч миру прагнуть. Коли б часом, нам ті пироги, та наїдки та напитки не вилізли боком. Людина вигадала себе,і від того страждає (Р. Іваничук).
Осінь часто називають золотою. Чому, здогадатися неважко: листя на деревах із зеленого перефарбовується в різні відтінки золотого. Жовта охра, червона мідь, зеленувата латунь, коричнева бронза, блідо-жовте і оранжево-жовте золото — всі ці кольори насамперед нагадують про осінь. Подивишся на ліс, який весь пофарбований у такі відтінки, й мимоволі подумаєш: так, золота осінь. Це дуже красива пора, можливо, найкрасивіша в році. У всякому разі, багато художників особливо люблять писати саме осінні пейзажі. Ця тема дає їм найбагатший вибір фарб.
Шкода, що пора ця зовсім недовга. Якщо календарна осінь триває три місяці, то золота осінь — коли всі дерева стоять жовті — всього два-три тижні. І ось, порадувавши наші очі чистими золотими відтінками, листя раптом починає швидко обсипатися.
Те листя, яке ще залишається на деревах, рідшає щодня, листопад посилюється. Земля теж стає покритою золотом, і це золото — опале листя — шарудить під ногами. Від розуміння того, що ця краса недовговічна, настрій мимоволі стає трохи сумним…
Чим більше листя на землі, тим менше його на деревах. І одного разу листя на деревах не залишиться зовсім, тільки чорні голі стовбури. Це теж все ще осінь, але вже не золота.