Задали нам додому написати твір Якби птахи і звірі уміли говорити.Довго сидів я над зошитом,але не написав жодного слова.Закрив зошит і ліг спати.Не встиг закрити очі,як зойкнув.На лобі зявилася шишка.Оглянувся я і побачив за кущами зайчат,які цілилися у мене огризком яблука.Хотів я побігти до них ,як наступив на консервну банку,перечепився і впав на сміття.Із-за дерева почувся сміх.Я сів на землю і гірко заплакав.Мене оточили звірі і сказали :"Бачиш,як небезпечно нам стало ходити по лісі,бо ти і твої друзі все це залишили після прогулянки".Я прокинувся.В школі я розказав про сон товаришам.Ми прийшли на галявину,прибрали все і більше ніколи так не робили.
Тараса Шевченка завжди шанували наші предки. Ця популярність була не штучною а природньою й справжньою. По сільських хатах на стінах можна побачити не лише ікони-образи до яких молилися а й портрети Тараса Шевченка що нагадували нам про Україну про нашу землю яка мала свою самобутність перебувала в неволі й за якою тужили. Усе це уособлював портрет Тараса Шевченка. З його поезій ми дізнаємося про князів і гетьманів рідну мову традиції та дух предків. Українці цитували рядки з Кобзаря бо майже в кожній хаті була та дорога для них книжка. Усіх вражала його сильна й неповторна поезія. Тарас Шевченко давно став для народу символом національним дорого-вказом посланцем якому рядки диктували небеса. Люди побачили в ньому пророка. І навіть у комп'ютерну добу слово поета не/перестає бути актуальним живим і насущним. Тому знову і знову друкують Кобзар проводять Шевченківські свята установлюють поетові погруддя й пам'ятники діти й закохані ходять вулицями названими його ім'ям а слово Кобзареве й нині хвилює та зворушує.