Фарбоване в один колір або прикрашене різноманітними візерунками яйце мало символічне обрядове релігійне значення ще задовго до того, як у світі виникло християнство. До нашого часу дійшли перекази багатьох стародавніх народів, в яких воно виступає джерелом тепла і світла, джерелом життя, а деякі народи вважали його навіть зародком Всесвіту. Крім того, існують численні варіанти легенд щодо використання та значення писанок під час Великодніх свят щодо зв’язку традиційного писанкарства з подіями, відображеними у Євангелії.Нажаль, за врахуванням особливостей яєчних шкаралуп, середньовічні писанки не дійшли до нашого часу. Однак традиційне писанкарство в Україні існує вже багато століть, а в XIX столітті воно отримало популярність на всій території нашої країни і зараз декілька відрізняється, бо враховує особливості культурних традицій регіонів. Колекції українських писанок сьогодні можна побачити у музеях Києва, Львова, Лубен, Варшави, Кракова, Брно та багатьох інших європейських міст. Найдавніші писанки, зроблені нашими співвітчизниками, які датуються приблизно 1880 роком, зберігаються у краєзнавчих музеях селища Острів на Львівщині і селища Слобідка на Поділлі.Своєрідні відмінності місцевих українських писанок виникли на початку XX століття. Зараз розрізняють писанки Полісся, Подніпров’я, Поділля, Бойківщини, Полісся, Лемківщини і Гуцульщини. Наприклад, на Покутті і Слобожанщині більш поширені крашанки, а на Лемківщині та Бойківщині – великодні яйця і так звані шпильки. А найбільша дивовижність і філігранність національних орнаментів притаманні писанкам, яки виробляють на Гуцульщині, розписуючи їх спеціальним писаком з трубкою у вигляді конуса.Звичайно, писанки виготовляли навесні, перед Великоднем, а робили їх жінки і дівчата, іконописці і монастирські ченці, пекарі та кондитери. Тому й техніка малюнка завжди розрізнялася. Наприклад, на селі яйця найчастіше фарбували в один колір, зазвичай, використовуючи для цього лушпиння з цибулі та інші природні барвники. Іноді їх фарбували у кілька кольорів або прикрашували воском. У містах господарки вдавалися до різноманітних засобів і виказували неабияку винахідливість. На яйця наклеювали шматочки кольорового паперу, блискучої фольги, клаптики тканини або кольорові нитки. І в містах, і в селах крашанки здебільшого робили для себе, і лише інколи – для продажу на святкових ярмарках.У давнину з писанками чинили різноманітні магічні дії. Наприклад, для отримання гарного врожаю на весняного Юрія писанки катали по зеленій пшениці, а потім закопували їх в землю. А у Великдень зранку усі вмивалися водою, у яку звечора клали декілька писанок та срібних монет. Вважалося, що така вода надає красоти і сили. У всі часи свячені крашанки були оберегом домівки від вогню і грому, а людей і тварин захищали від лихого ока. Інколи писанки використовували навіть для лікування хвороб. Крім того, писанки завжди були об’єктом забавок дітей і молоді. Штовхаючись крашеними яйцями, вони випробували їх на міцність. У кого яйце залишалося цілим – той і вигравав. А з пустих писанок і тіста виготовляли голубів, додаючи до випічки хвіст з кольорового паперу. Таких голубів підвішували здебільшого по три разом неподалік від вікон, прикрашаючи таким чином святкове житло.У другій половині минулого століття значно посилився інтерес до народних промислів і української національної культури, завдяки чому у нашій країні відновилося і писанкарство, забуте у перші десятиліття радянської влади. Перед Великодніми святами у Коломиї, Косові та Вижлиці народні майстри продавали писанки на ярмарках. Спочатку писанковий промисел був розповсюджений лише в окремому регіоні, але з часом поширився і крашанки стали вважатися творами національного мистецтва, почали експонуватися на виставках і навіть з’явилися їх приватні колекції.Писанкарство збереглося і дійшло до наших днів завдяки майстрам старшого покоління. Сьогодні писанки продаються не тільки на святкових ярмарках, а й навіть у художніх салонах. Оригінальний орнамент українських писанок не тільки зачаровує своєю вишуканістю, гармонією колориту і мініатюрністю, кожен з них несе стародавні символи світорозуміння і природи, єднає нас з традиціями минулого. Українська писанка є символом нашого народу у всьому світі.
По гайте за вимовою! Вимовте при-/ V, голосні звуки, позначені поданими буквами та буквосполученнями. б — п з — с г — х дз — ц дь — ть ж — ш зь — сь дж — ч Які з цих звуків вимовляються зовсім без голосу, тільки з шумом? А під час вимови яких чуємо і голос?
Пригадайте! Коли вимовляємо дзвінкі приголосні звуки, чуємо голос і шум, а коли вимовляємо г л у х і, то чуємо тільки шум. Розгляньте таблицю. Пригадайте вивчене про парні дзвінкі й глухі приголосні та про ті приголосні, що не мають пар.
Дзвінкі: в, л, л , м, н, н', й, р, р'
б д д' з з' ж дж дз дз' г ґ
Глухі: ф п т т с с ш ч ц ц' х к
Прочитай виразно слова.
бити - пити Димок - Тимко діти - тітка зима - синій зірка - сітка
жити - шити джерело - череда дзиґа - цибуля гуска - хустка ґуля - куля Скажи, які з виділених букв позначають дзвінкі, а які — глухі приголосні звуки?
Прочитай текст. Це опис чи розповідь? Доведи. Ялиновий шишкар. Хто-хто, а зима добре знає ялинового шишкаря. Навколо сніг білий-білий, а ялиновий шишкар яскраво-червоний, немов стигла ягода. Всі птахи сховалися від негоди, а він з гілки на гілку перестрибує і дзвінко виспівує: «Цок-цок, кле-кле, чик-чик!» У шишкаря дзьоб міцний. Кінчики в протилежні боки загнуті. Зачепить він ними лусочку на шишці, відігне її — і дістає язиком насінину. В один рядок випиши за зразком з тексту кілька слів, у яких усі приголосні звуки дзвінкі, а в другий — у яких усі приголосні глухі.
Розбери за членами друге речення третього абзацу. Зверни уваг у! В українській мові дзвінких приголосних більше, ніж глухих. І в словах дзвінкі звуки трапляються частіше. Цим і пояснюється милозвучність, краса нашої мови.
Прочитай. Спиши слова і підкресли букви, що позначають парні дзвінкі і глухі приголосні. дичка- тичка балка - палкадядько - тітказірка - сіткаґедзь - палець діжка — дошка дзвін — цвіт сиджу — кричу ганок — каток сніг — сміх
Назви звуки і букви у виділених словах.
Запам' ятай! В українській мові в кінці слів і складів дзвінкі приголосні треба вимовляти дзвінко. Назви предмети, зображені на малюнках, чітко вимовляючи дзвінкі приголосні.
