беру в руки невелику золотисту кулю і задумливо вдивляюся в неї. Я розглядаю давно знайомий малюнок, і мені здається, що Дід Мороз, у якого в руках величезний мішок з подарунками, весело підморгує мені. Я пильно вдивляюся в добродушне обличчя і згадую, як з’явилася у мене ця незвичайна куля. Три роки тому ми їздили в гості до друзів батьків на дачу. У дворі у них зростає невисока пухнаста ялинка.
Тридцять першого грудня ми всі разом наряджали її цукерками і мандаринами, бо в поспіху забули привезти ялинкові іграшки. І раптом дядько Володя, господар дачі, згадав, що на горищі лежить корзина з ялинковими іграшками, які купувала його бабуся. Він забрався на горище і вийшов на вулицю з кошиком. Чого тільки там не було! Клишоногий ведмідь, годинник, стрілки якого показували без п’яти дванадцять, дівчинка в хутряній шубці, морквина, огірок і багато іншого. Ми взялися наряджати ялинку цими іграшками. На самому дні кошика була золотиста куля з Дідом Морозом. Яскрава, блискуча. Я не могла відірвати від неї погляду. Дядя Володя помітив, як я дивлюся на кулю, і сказав: «Тримай, Ніка, вона твоя!» Скільки радості я отримала, взявши її в руки! Адже вона така чудова! Я відчула теплоту людей, які тримали її колись в руках.
Перш ніж повісити кулю на ялинку, я хочу запам’ятати цю мить, адже в ній так багато яскравих вражень, багато радості, сміху та чудового настрою.
Я хотіла б поділитися відкриттям теплої новорічної кулі з бабусею, нехай і вона подумає про щось приємне і згадає свою молодість. Передаючи кулю, я буду обережна, адже вона така тендітна, ніжна, вона так мені дорога. Ось так і слово радість. Вона зближує людей, піднімає настрій. Нехай куля прикрашає мою ялинку і радує всіх.
1. Розцвітай же, слово, і в родині, і у школі, і на заводі, і у полі пречудесно, причудово — розцвітай же, слово! (П. Тичина). 2. Мов у дзеркалі, видно в воді і небо, і кучерявії в’язи, що повибігали на самий край і попростягали зелені лапи над річкою (П. Куліш). 3. Ми знімали картину, в якій було кілька прикордонних епізодів (Л. Смілянський). 4. Журавлі пролетіли і полудень принесли (Народна творчість). 5. А коли вони притихли, на перехресті в метелиці окреслилась постать якогось чоловіка (М. Старицький). 6. Небагаті у мене скарби, Але й ті я не всі зберіг, Залишивши для віршів фарби І думок нешвидкий розбіг (В. Симоненко). 7. Нестрашні для мене вітри, Ні підводнії каміння, — Я про них би й не згадала В краю вічного проміння (Леся Українка).