Як гарно в лісі. Скільки тут грибів. Ось майнла руденька білочка. Куди вона зникла. Ось опускається павучок. Куди він мандрує? Мабуть, шукає нове місце для павутинки. Ось він опустився на гілочку ялини. Павучку дуже сподобалося це місце і він почав творити. Коли він закінчив плести, побачив, що на нього дивляться маленькі діти, які стояли під ялинкою. Хлопчик сказав:"Дивись який павучок". Маленька дівчинка зацікавлено підняла голову. "Він такий маленький" - здивовано сказала вона і хотіла підійти і узяти маленького павучка. Він злякався й поліз на самісінький верх павутини. Але хлопчик зупинив:"Не чіпай його. Ходімо краще гриби шукати". Дівчинка наостанок глянула на павучка й пішла за хлопчиком. А павучок ще довго згадував зустріч з дітками.
Відповідь:
1)Я вважаю, що сила, яка спрямовує людину до помсти, носить руйнівний характер, і таким він є насамперед не для того, проти кого спрямована відплата, а для того, хто її жадає. 2)Мудрий Сковорода писав: "Хіба не любов усе єднає, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує?"
3)Живучи прагненням завдати болю винуватцю, ми зачинямо своє серце для любові і впускаємо до нього ворожість. 4)Ще невідомо, чи змусимо того, хто завинив, розкаятися, а самі однозначно втратимо здатність отримувати задоволення, любити життя, бачити в ньому щось світле, хороше. 5)"Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю." Як же зможе отримати любов той, хто сам заповнив своє серце злобливими почуттями?
6)Не все, напевно, можна простити, бо пробачити - це прийняти. 7)Але ж чи може помста виправити зло, вже заподіяне? Не думаю. 8)Тому й жити нею не варто. 9)Якщо не виходить простити, тоді треба просто відпустити, а самому жити далі з легкою і вільною душею. 10)Бо лиш так можна пізнати щастя, а "воно, -писав Сковорода, - схоже до сонячного сяйва — відхили лише вхід у душу свою."