Як краса врятувала берізку Одного разу посадили великий новий ліс: дуби, липи, берест. Росли саджанці повільно, а бур'яни між ними - швидко. Не давали вони маленьким деревцям вирости, піднятися. Не знали люди, як бур'янів позбутися. От і старший лісник порадив посадити поміж дерев берізки. Вони, мовляв, ростуть швидко і знищать бур'яни, бо залишать їх без сонця. Так і зробили. Через кілька років підросли берізки, знищили геть усі бур'яни, але й іншим деревам не давали росту, заступали їм сонце. Вирішили зрубати берізки. Був ясний, сонячний вересневий день. Послали бригаду лісорубів. Берізки з білими стовбурами, золотистими листочками на тлі яскраво-синього неба були такими гарними! Зупинились лісоруби, завмерли від краси. Не піднялась рука з сокирою вчинити розправу над деревами. Розміркували, що можна інші деревця пересадити на окремі ділянки. І досі росте білокорий березовий гай, даруючи людям насолоду. Гарна береза, та все ж наймальовничіша вона восени, коли кожен її листочок виблискує, наче виграє на сонці. Недаремно ж кажуть "золота береза".
Объяснение:
Настав ранок. Сонечко сяяло як ніколи раніше. На вулицю вийшов якийсь чоловік. Він пішов до крамниці. Зайшовши туди, він подивився на усі полиці і взявши хліб поставив гроші продавчині на стіл. Йшовши додому він бачив багато людей, знайомих людей, але не міг згадати звідки він їх знає. Зайшовши до під'їзду він зрозумів що загубив ключі. Вибігши надвір чоловік почав шукати їх, але самому знайти їх було важко. Він довго ходив, шукаючи ключі. Почався холодний дощ. Чоловік намок. Він сів на лавочку біля дерев і просто заснув.
Висновок: без звертання і спілкування люди не можуть існувати!
