У якому рядку всі прислівники пишуться через дефіс А по/перше, по/вашому, ні/куди, на/весні; Б будьяк, по/братерськи, в/голос, напевно: В хтозна/де, коли/не/коли, на/бік, у/перше; Г по/нашому, де/не/де, віч/на/віч, часто/густо.
Українська природа в творчості Тараса Шевченка Про Тараса Шевченка написано багато. Своєю посвятою українській справі, боротьбі за покращення життя простого люду, він заслужив собі невмирущу вдячність від свого народу. Слово це одразу проникало до серця кожного українця. Оцінили його і люди в багатьох інших країнах світу. В людини, яка малознайома з широкою творчістю Кобзаря може виникнути враження, що Тараса Григорович був власне виключно поетом соціального утиску. Дійсно він копав в глибину історії аналізуючи причини невдач свого народу, хоробро намагався заглянути в майбутнє, яке незважаючи ні на що бачив як вільну нову сім’ю, в якій просив і його пом’янути незлим тихим словом. Велику увагу Шевченко приділяв історії власного народу створивши для нас хрестоматійні твори з осмислення деяких подій української історії. Проте багато його робіт як літературних, так і художніх просякнуті духом захоплення природою її неповторною міццю та досконалістю. Явища неживої природи, представники флори та фауни є неодмінними атрибутами його поезії, широко представлені вони і в його художній творчості.
Це правда, що природа в творчості Шевченка, як правило, виступає другорядною темою, тлом. Втім в її описі інколи буквально кількома рядками, автор майстерно демонструє свою відданість її чарам, демонструючи високий клас поета-романтика. Він ніби промовляє, я б хотів розказати вам про те який гарний мій рідний край, які мальовничі його ліси, кручі, річки, степи, як грають пороги і як Чорне море піднімає хвилю, несучі козацькі чайки до Босфору. Проте все то не а часі, бо народ що живе на цій землі потрапив у важке ярмо, а господарюють тут чужинці. Таким чином краса української природи в його творчості додатково служить разючому контрасту з відчаєм живучого на цій землі народу. В цьому плані можна відзначити, що Шевченко досконало показує, що природа досконаліша за людське суспільство.
Встала й весна, чорну землю
Сонну розбудила,
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила;
І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зострічають...
Рай, та й годі! А для кого?
Для людей. А люде?
Не хотять на його й глянуть,
А глянуть — огудять.
Або
Он гай зелений похиливсь,
А он з-за гаю виглядає
Ставок, неначе полотно,
А верби геть понад ставом
Тихесенько собі купають
Зелені віти... Правда, рай?
А подивися та спитай!
Що там твориться, у тім раї!
Не можна не помітити що опис виступає і віддушиною для автора, місцем де він може дати собі свободу в описі досконалості, якої не бачить в грішному людському світі. Короткі рядки описів українського ландшафту, порівняння людей з рослинами або тваринами додатково слугують своєрідними самоідентифікаторами, на кшталт «Євшан-зілля». Ці ідентифікатори на полях своєї творчості Кобзар рясно розсіяв для встановлення тісного зв’язку зі своїм читачем. Нічого не кажучи представникам далеких від України народів, вони породжують відчуття несамовите почуття духовного комфорту та високого емоційного піднесення в українського читача. Можливо це частина того приголомшливого успіху, який знаходила і досі знаходить його творчість в тогочасному українському суспільстві.
Никита Кожемяка - герой народной сказки. В ней рассказывается о том, как Змей тиранил все царство, требуя себе в жертву живых людей. И вот, когда в жертву ему принесли дочь царя, она узнала у Змея. что только Никита Кожемяка сможет его убить. Пошел царь просить Никиту о но тот от неожиданности порвал все шкуры, которые как-раз мочил, рассердился и отказал. Пошли к Кожемяке старики, но и они встретили отказ. Но когда прибежали к нему маленькие дети, начали плакать да умолять, тут уж его сердце не выдержало и он пошел к Змею. Как и в каждой сказке, добро победило зло. Змей убит, народ Никита предстает перед нами человеком необычайной силы. Когда он сердился, то в гневе мог отказать и самому царю. Но, все таки, он был очень добр и мягок в душе, ибо не выдержал детских слез, и пошел на битву. Никита Кожемяка - воплощение слваного русского богатыря, коими всегда славилась словянская земля.
У якому рядку всі прислівники пишуться через дефіс
Г – по-нашому, де-не-де, віч-на-віч, часто-густо.