Автор має на увазі , що украінці перестали розмовляти рідною мовою . Вони емігрували до інших мов. Украінська честь і гідність вже не є іхнім тягарем . Зрадники
Головні герої діалогу: Мама, Аліна ( її дочка ) - (Аліна) Привіт матусь, як справи? - (Мама) Добре Алінко, а що це ти, така весела? - (Аліна) Я збираюся на день народження, до своєї подруги Тані. - (Мама) І що ти збираєшся подарувати? - (Аліна) Я ще не вирішила... - (Мама) Так вже ж час. - (Аліна) Я просто думала про подарунок, багато цікавих ідей відкидала, тому й досі не вирішила. - (Мама) Я пропоную тобі подарувати книжку. - (Аліна) Я не думаю що книжка Тані сподобається. - (Мама) Але книги це знання, а знання це сила! - (Аліна) А яку саме книжку? - (Мама) Можливо якусь книжку про кохання... - (Аліна) Можна подорувати книгу "Червоне та чорне", яка була написана Стендалем. - (Мама) Ось бачиш, яка ти молодець, за 5 хвилин ми з тобою придумали подарунок. - (Аліна) Так тобі мамо, я тебе дуже люблю...
Ця розповідь від моєї матері вона справжня. Мама мені розповіла, що у моєї прабабусі, в хаті, де вона жила, був святий кут, і в ньому висіло багато ікон, які після смерті маминої прабабусі залишилися у її дочки, моєї прабабусі. Прабабуся зуміла зберегти ці ікони, незважаючи ні на що. Особливо дуже важко довелося під час війни, коли німці приходили в село. Вона їх ховала, переживала, щоб їх не знайшли і не забрали, бо дуже дорожила ними. За переказами, ці ікони з'явилися в нашому роду на весіллі, і вважалося, що вони несуть мир і добро в сім'ю. Прабабуся передала ікони своїм дітям: моїй бабусі і її братові і сестрам. Коли прабабуся була дуже старенька, вона строго наказувала своїм дітям зберігати традицію: передавати ікони у спадок своїм дітям, щоб у сім'ях був спокій і благополуччя. І так донині ми передаємо свої цінності з покоління в покоління.
