до чоловічого роду належать усі іменники рядка А шимпанзе сирота білісі адрес Б Міссісіпі Токіо літопис нежить В пюре кафе плач Г кюре Дніпро зяб батько Д аркуш бароко фламінго кіно
Народився на Полтавщині. Навчався в Полтавській духовній семінарії, та покинув цей духовний заклад і перейшов до Харківського ветеринарного інституту. Закінчивши ВУЗ у 1902 році, працював ветеринарним лікарем. Видав популярний посібник з ветеринарії – “Скотолічебник”.
Брав участь в революційному і українському національному русі. В 1906 році був заарештований і ув’язнений. Звільнившись, зайнявся журналістикою, став активним дописувачем українських газет “Рада”, “Хлібороб”, “Засів”. Після Жовтневої революції працює на редакторській роботі в київському видавництві “Час”, а також редагує журнал “Книгар”.
В 1919 році В.Королів-Старий назавжди виїхав з України. Разом зі своєю дружиною – українською письменницею Наталеною Королевою – він оселився в Чехословаччині, де багато років викладає в Українській сільськогосподарській академії в Подебрадах, водночас не покидаючи літературної творчості.
Один з найвизначніших творів В.Короліва-Старого – роман “Чмелик”, досі ще не виданий на Україні. Роман ще має підзаголовок “Навколо світу”, і розповідає про долю юнака з Полтавщини, який змушений покинути рідну землю, блукати по світу, зазнаючи поневірянь скитальця. І хоча сяк-так владнав він своє життя в Австралії, туга за батьківщиною не полишає його. Врешті герой книги повертається на Україну.
Також привертає увагу збірка казок “Нечиста сила”, побудована на фольклорному матеріалі. Збірка побудована в незвичному ключі – ніби на міжнародному конгресі, що відбувся в ніч на Івана Купала на Лисій горі під Києвом, казкові персонажі вирішили розповісти людям правду про себе, щоб якоюсь мірою розвіяти свою погану славу. І в цьому їм зголосився до український журналіст…
Твори: Роман “Чмелик” (Прага, 1920) Збірка казок “Нечиста сила” (Київ – Каліш /Польща/, 1923) П’єса-казка “Русалка-жаба” (Львів, 1923)
Кожна людина починається зі знання свого родоводу. А її коріння закладене в батьківській домівці, в материнській пісні. Батьківська хата — це те, що завжди згадується, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом спогадів. Усіх членів сім’ї завжди об’єднував живильний родинний вогник. Від матері до доньки передавалися старанно вишиті рушники, сорочки; від батька до сина — земля, любов до неї, вміння відчувати її біль, чути її голос. І до сьогодні зберігаються ці родинні Традиції. Сім’я, що не вберегла вогника, накликає на себе біду. Вогонь здавна оберігав оселю, біля нього росли діти, він вважався священним. Раніше біля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, біля родинного вогнища, навчали поважати свій рід, розповідали про його старійшин, про те, як вони жили, що робили, як співали пісні. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до своїх близьких, навчали дітей допомагати один одному, любити одне одного. Зібравшись усією родиною, вирішували, як мають відзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата дає селянинові надійний захист, оберігає від негараздів, дарує світ. Такі спільні зібрання біля родинного вогнища залишались у пам’яті людини на все життя як найсвітліша згадка про своє дитинство, про свою сім’ю, про родинні традиції. Про це так гарно написав Андрій Малишко: Та де б не ходив я в далекій дорозі,В чужім чи у ріднім краю,Я згадую вогник у тихій тривозіІ рідну хатину свою.Бо дивляться в далеч засмучені очі,Хоч тінь там моя промайне.Бо світиться вогник у темнії ночі,Мов кличе додому мене!Щоб велося од хліба до хліба. Початок жнив — зажинки — в усі часи були подією урочистою. Ряд магічних дій та обрядів, які при цьому виконувалися, мали забезпечити успіх у роботі, зібрати урожай без втрат. Зажинки починали у легкий день — вівторок, п’ятницю. Колоски, скошені першими, клали навхрест. Коли йшли додому, збирали їх і робили квітку або хрест, який на освячували в церкві. Зерно берегли для засіву під наступний урожай. Відвар із цих колосків вважався цілющим при гоєнні ран від порізів. Жнива в давнину проводилися толокою, тобто кілька сімей об’єднувались, щоб спільно по черзі обробити свої поля. Цікаво відбувалися зажинки у нас на Слобожанщині. Спочатку стелили на полі скатертину, клали хлібину — щоб велося од хліба до хліба. А тоді вже починали жати. Закінчувалася толока обідом у господаря, жниварськими піснями, в яких господарю дякували за шанобливе ставлення до працівників, щедрий обід і бажали щастя, благополуччя.
д) аркуш, бароко, фламінго, кіно.