Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 рр. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
І те, що мрією було роками,Все обернеться в дійсність і можливість...Заметемо вогнем любові межі,Перейдемо убрід бурхливі води,Щоб взяти повно все, що нам належить,І злитись знову зі своїм народом.Олена Теліга. «Поворот»
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з «вісниківцями» (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу «Вісник», що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої «Празької школи» (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів.
Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо-непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»
У вірші «Радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина».
Радість спинити не можна, бо «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли». Ця безжурна радість переповнює вщерть: «Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами...» Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші «Сучасникам» Олена Теліга насправді звернулася не тільки до" сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «Не треба слів! Хай буде тільки.діло! Його роби — спокійний і суворий». Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "«Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив». Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем». Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як. це може зробити вона: «Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!» Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою:
Брат писав тому від чоловічого роду. Твір «Мій рідний край» Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. Я дуже люблю мальовничу українську природу. Безкрає синє небо, яскраве сонечко, густі трави та квіти, міцні стрункі дерева. В усі пори року вони для мене найпрекрасніші в світі. Хоч, я впевнений, на Землі є багато красивих місць, не схожих на мою країну, і для тих, хто там народився, вони – найгарніші. І я б також хотів подорожувати та побачити всі дива світу на власні очі. Тут, в моєму рідному краю, живуть мої найближчі люди – батьки та друзі, знайомі та сусіди. Завдяки ним я відчуваю себе частиною життя, почуваю себе як удома – потрібним та коханим. Звичайно, інколи між нами трапляються випадки непорозуміння, та це не псує наших відносин. Люди, що живуть поруч зі мною, розділяють ті ж радощі, турботи та сподівання, незважаючи на те, хто вони за національністю та якою мовою розмовляють. Бо рідний край – це не місце на карті, не держава навіть, це кохання в серці. Мій рідний край – це мова, пісні, книжки. Це знайомі з дитинства казкові герої. Це найперші спогади про власне життя. На мою думку, втратити все це – величезне горе. Згадуючи про людей, яким доводилося залишати Батьківщину та жити на чужині, я можу уявити, як важко їм було. А ще гірше – бачити свій рідний край у занепаді, зруйнованим війною… Усі ми на Землі – добрі сусіди, кожен з нас іде непростим шляхом власного життя. Ми маємо поважати одне одного. Я хочу, щоб ми жили мирно, щоб назавжди зберегти недоторканими дорогі для нас рідні місця, що для кожного з нас свої власні.
Навесні природа пробуджується від зимового сну. Поступово сходить сніг, та земля недовго лишається чорною та голою. Тільки-но теплішає, звідусіль починає пробиватися молода яскраво-зелена трава, на деревах набухають бруньки та згодом перетворюються на маленькі листочки. На водоймах швидко тане лід. Крига гойдається на воді, доки зовсім не перетвориться на неї. Весняне небо зазвичай чисте, блакитне, і по ньому швидко пливуть сніжно-білі хмаринки, схожі на тварин - лева, черепаху, різні предмети, навіть обличчя людей.А згодом починається справжня краса. Усюди розпускаються квіти – проліски, фіалки, кульбабки… Весняний сад – це чарівне місце! У дрібних ароматних квіточках стоять дерева, аж здається, що вони закутані в легкий пахучий туман. Особливо мені до душі, коли розквітають персики та груші – їхні квітки рожеві, і вони виділяються з-поміж інших дерев. Звідусіль лунає спів та щебет птахів, які повернулися з далеких країв і тепер, здається, розповідають одне одному про свої пригоди. Навесні все навколо наповнюється кольорами, звуками, запахами, і мені стає весело на душі.Весна в місті завжди починається з того, що прибирають вулиці, висаджують молоді деревця та розбивають клумби в парках, скверах, перед великими магазинами. І люди на вулицях також змінюються. Вони яскраво одягнені, більше гуляють, навіть усміхаються частіше, мабуть, тому що погода радує теплом, світить ласкаве сонце, а головне – не треба одягати важкий одяг і взуття. Весна завжди надихає митців на створення художніх шедеврів. Як добре, що зараз кожен може взяти цифрову камеру та зробити свої чудові знімки весняної краси. Але найголовніше – зберігати весняний настрій у душі цілий рік!
Объяснение:
Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) — яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. Це насамперед людина-патріот, бо свідомо обирає шлях боротьби за незалежність рідної землі. Перебуваючи за кордоном у 1939-1941 рр. у Кракові (Польща), вона очолювала літературно-мистецьке товариство «Зарево» і під керівництвом Олега Ольжича працювала у Проводі ОУН (Організації українських націоналістів), з цього моменту її діяльність і творчість стали невід'ємними складовими боротьби свідомих українців за державництво України.
І те, що мрією було роками,Все обернеться в дійсність і можливість...Заметемо вогнем любові межі,Перейдемо убрід бурхливі води,Щоб взяти повно все, що нам належить,І злитись знову зі своїм народом.Олена Теліга. «Поворот»
Після Лесі Українки — Олена Теліга найвизначніша жіноча постать в українській літературі, її поетичні твори вражають своєю життєстверджуючою силою, палким оптимізмом, вона прагне активного, наповненого високими устремліннями життя. Поезії сповнені протесту проти буденності, проти збайдужілого ставлення до суспільних процесів. Поетичні погляди й світогляд Теліги формувалися завдяки дружній співпраці з «вісниківцями» (так називали тих, хто об'єднався довкола журналу «Вісник», що його редагував критик і публіцист Д. Донцов), серед них були Ольжич, Маланюк, Мосендз, Степанович, Лятуринська та інші. Загалом же творчість Олени Теліги відносять до так званої «Празької школи» (групування поетів-емігрантів міжвоєнного двадцятиліття). Особливості її поезії — вишуканість у тематиці, настроях, що поєднуються з народною простотою світосприймання; відбиття української духовності, волі до життя, правди, краси; звернення до історичних тем і мотивів.
Ліричний герой поетеси — неординарна особистість, яка має мету в житті й прагне її досягти, а це можливо тільки тоді, на думку поетеси, коли є почуття обов'язку й внутрішня самодисципліна.
Для Олени Теліги, як і для багатьох її однодумців, провідною ідеєю і в поезії, і в громадській діяльності була ідея державності України. Цьому було присвячене її життя. Так, у вірші «Пломінний день», що належить до громадянської лірики, поетка декларує своє життєве кредо — служити рідній країні. Душа її сповнена енергії жити і боротися заради Вітчизни до кінця життя: «Хай несуть мене бурхливі води Від пориву до самого чину!». Авторка переконана, що там, де є патріоти, там немає байдужих: «Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово — Україна». У творі простежується філософська думка про те, що героїня ладна боротися до останнього, бо її душа «рушає на шляхи великі». Використовуючи метафоричні образи, поетеса прагне своїм закликом збудити «застиглі і покірні води», щоб вони «забурлили водоспадом» саме «на землі байдужо-непривітній». Авторка утверджує активну життєву позицію: «Хочу жити, аж життя не зломить...»
У вірші «Радість» ми бачимо ліричну героїню, яка несе радість у серці, причини її пояснити не може, до неї «радість тулиться», і ця радість передається поетичним порівнянням «як безжурний вітрогон хлопчина».
Радість спинити не можна, бо «Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли». Ця безжурна радість переповнює вщерть: «Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю попід мурами...» Весь вірш пройнятий життєрадісною настроєністю, передає ніжний ліризм і оптимізм ліричної героїні.
У вірші «Сучасникам» Олена Теліга насправді звернулася не тільки до" сучасників. Можна стверджувати, що рядки цього твору — моральний заповіт усім нащадкам, яких вона закликає не до словесних гасел, а до конкретних дій: «Не треба слів! Хай буде тільки.діло! Його роби — спокійний і суворий». Людина може бути ослабленою своїми переживаннями, інтимними почуттями, коли ж ідеться до справи, то поетеса закликає: "«Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив». Сама ж лірична героїня має все це поєднаним у житті «у святім союзі», де є й «душа і тіло», і «щастя з гострим болем». Проте людина може підпорядкувати все своїй волі, як. це може зробити вона: «Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю!» Не слід зрікатися радостей, що їх дарує доля, але, коли цього потребує справа всього життя, коли перед нею ворог, — вона не дозволить собі бути слабкою: