Объяснение:
1. Що розповідають сучасники про домашній побут українських селян
Німець Йоган Генріх Блазіус, автор книжки «Подорож Україною» (1844), яку написав після відвідин Російської імперії, зазначав, що українські села є незвичайно великі і розлогі, «хати стоять по можливості вільно і не дуже правильно, кожна хата має свій садок з численними яблунями, грушками, сливками та черешнями... Великий контраст для порівняння з тульськими (московськими) селами, у яких всі хати села стоять в один ряд на одному боці вулиці під одним дахом і де село ділиться взагалі тільки в два ряди. Хат під двома схилами даху годі знайти... Відколи ми залишили Північну Росію, ми ніде не бачили так чистенько утримуваних хат, як у козаків. Стіни з дерев’яних брусів у всіх українських мешканнях обліплені знадвору і всередині глиною і чисто побілені. На тих білих глиняних стінах не терплять жодного найменшого сліду бруду... У крою та шиття свого одягу українці значно більше зближаються із західними слов’янами, ніж з великоросами... Великорос багато уваги приділяє тому, щоб бути пишно та коштовно одягненим - але зовсім не переймається прогріхами проти чистоти; українець в кожнім разі держиться чисто, а одяг його, зате, скромний та невибагливий».
Що таке краса? Однозначної відповіді на це питання немає, адже у всіх різні поняття про прекрасне, різні погляди на життя. Одне можна сказати точно: краса – це щось таке, що викликає радість, теплі спогади, підносить душу до небес, видаляє нас від цього жорстокого матеріалістичного світу.
Красивим може бути все: музика, живопис, мова та інше. Але далеко не всі володіють мистецтвом створення «краси». Лише деякі здатні, передаючи свої думки і настрій, зацікавити і вознести увись маси людей. Наприклад, художники. Адже вони теж були дітьми і не могли й подумати, що коли-небудь стануть відомими на весь світ. Просто жили і раділи сонячному світлу, співу птахів, першому снігу, веселому і грайливому дзюрчанню потічка. А коли почуттів ставало занадто багато, і їм не вистачало слів, щоб поділитися щастям з друзями і рідними, був знайдений інший б обміну емоціями. Викладаючи свої враження за до пензля і полотна, замінюючи слова образами, вони показували свої почуття людям, викликаючи у них відчуття радості і свободи.
Те ж саме і з музикантами, поетами, письменниками. Кожен висловлює почуття як може, одні на папері, використовуючи перо, інші виливають душу за до звуків музики, треті навчилися простою мовою передавати всю красу і красу оточуючого нас світу. І кожен з цих напрямків у мистецтві підтримується безліччю людей, які, теж не можуть знайти слова і поділитися з рідними, але все ж відчувають, що вони не одні, що хтось колись відчував те ж саме.
На мій погляд, жодне життя не повинне бути прожите даремно. Кожна людина повинна залишити за собою слід, що приносить радість людям, хоча б маленький і непоказний. Адже кожен з нас унікальний. Хтось пише картини, хтось створює смачні шедеври, хтось складає вірші тощо. І я вважаю, що якщо тебе подякували або впізнали на вулиці хоча б кілька людей, абсолютно незнайомих, але людей, які все ж знають про твоє існування – життя прожите не дарма. Але не можна забувати, що популярність – це ще не доброта і краса. Якщо твої фотографії висять в міліції в графі «розшукується», а люди на вулицях, лякливо відходячи в сторону, тихо кажуть: «Це він», – це не радісний слід, що приносить щастя, а червоний рубець на історії міста, а, можливо і країни. Завжди, що б не робила людина, вона повинна приносити добро, радість, теплоту і щастя людям, а не нагадувати про небезпеку і страх, що підстерігають на кожному кроці. І лише в цьому випадку «кожне благородне життя залишає свої нитки, назавжди вплетені в справу миру, і таким чином все більш і більш росте міць людства зі здоровим корінням і гілками, все вище піднімаються до неба».
Із зростанням могутності цивілізації посилюється прагнення вищих світових ієрархій до розвитку, але й до хаосу – теж. Скільки людина знищила, скільки створила!
І те, що може переважити і переважує чашу ваг, на одній стороні яких тяга до розвитку, на другий до хаосу, – краса. Вона врятує світ! Тому що в хаосі природи, що руйнується, в однобокій, бездушно-механічній цивілізації немає краси. Без краси же немає життя. І, може бути, взагалі ніякий розвиток неможливий поза краси, включаючи і неживу матерію.
Що некрасиво – не життєво, не дає свого продовження; все, що некрасиво – глухий кут. Краса – узагальнений, інтуїтивний критерій істинності шляху розвитку, даний людині природою. Красою перевіряється нове. Якщо воно красиве, значить необхідне і потрібне, і буде жити. Недарма в нашій свідомості від самого народження закладена внутрішня потреба прекрасного і підсвідомі його критерії. Що ж до того, яка краса врятує світ – внутрішня чи зовнішня, то я вважаю, що перша не може існувати без другої і навпаки, тобто відповіді на це питання просто не існує.
Так
Объяснение: