Як я провів літо? Чудово! Це прекрасна, безтурботна пора. Спиш до обіду, граєш у комп’ютер до того часу, поки не набридне, а потім йдеш гуляти на вулицю. Звичайно, були й більш насичені подіями дні. Це коли ми ходили в походи, з батьками їздили на море…
Цього літа я часто ходив у похід зі своїми друзями та братом. Добиралися до місць пішки, з дуже важкими рюкзаками. Перший похід був виснажливим, бо йти довелося довго. Коли ми дійшли до потрібного нам місця, знесилені, впали на м’яку траву. Після відпочинку брат з другом пішли за дровами. Знайшовши дрова, ми розпалили багаття, засмажили сардельки й запекли картоплю. На природі ми грали в карти, у футбол і бадмінтон. В цей день сонце так сильно припікало, що ми не стрималися та стрибнули в озеро.Наприкінці липня ми з батьками полетіли на море до Туреччини. Нам дуже сподобався наш готель: багато водних гірок, ігрових кімнат, безліч солодощів. Але через кілька днів ми з моїми братами вирішили урізноманітнити свій літній відпочинок. Знявши з себе браслети нашого готелю, ми відправилися подорожувати по інших готелях. Кордонів поділу не було, тому ми легко проникали на чужі володіння. Там ми теж веселилися: каталися на гірках, на колесі огляду та навіть пробували страви з чужих ресторанів.
Це літо мені дуже сподобалося, було багато радісних днів! Дуже хочеться повернути ці безтурботні дні. І тому я з нетерпінням чекатиму наступних літніх канікул.
До речі, коли у школі я отримав завдання скласти твір на тему «Як я провів літо?», то розповів у ньому про свій чудовий відпочинок.
На плесі Дніпра колихалися на воді сотні лодій. Майстри доклали сил, щоб лодії наганяли страх на ворогів. На носах вирізали з дерева чурів з рогами й банькатими очима, вепрів з гострими іклами, водяників з лисими головами й надутими щоками, дів з довгими косами.
Лодії рушили з місця. Попереду йшов насад Святослава з великими вітрилами. За ним ключами пливли інші лодії.
Коли за крутим поворотом зник Київ, князь повернувся обличчям вперед. Широке плесо Дніпра відкрилося перед ним. По воді ходили високі, запінені хвилі. У синьому небі пливли кучеряві хмари.
Увечері над обрієм запалилась перша вечірня зоря. По всьому небу засяяли самоцвіти. Вітер зліг, довелося спускати вітрила. Всі сіли на весла. Князь Святослав взяв стерно.
Раптом з глибини темного неба зірвалася зоря. Вона була дуже велика, сліпуча. Навколо стало видно, як удень. Стало видно плесо, піщані жовті коси, кожну лозинку на них. Стало видно куликів, які зі схованими під крила головами стояли й спали біля самої води.
Дружинники підняли весла, завмерли й прикипіли очима до неба. Зоря промчала небом, густо почервоніла й догоріла на заході.
Поява зорі вразила воїв та князя. Вони були певні, що це знак Перуна. Уночі знак на небі показував шлях на захід. Це був знак перемоги!