Объяснение:
Українських письменників завжди захоплювала постать жінки, що здатна на смерть в ім'я свого кохання. Ще в давньому літописі оспівується жертовна і щира любов дружини князя Ігоря Ярославни. Глибоке почуття жінки змалював в оповіданні "Дорогою ціною" і М. Коцюбинський.
Героїня твору — рішуча і смілива жінка. Невідомо, як Соломія стала дружиною нелюбого чоловіка, але з усієї її поведінки видно, що не за власним бажанням. Це натура безкомпромісна і волелюбна. Не роздумуючи довго, вона кидається навздогін за своїм коханим і разом з ним поділяє небезпеку важкого шляху. Боротьба за своє кохання до Остапа — це її жіночий вияв свободолюбства, прагнення вирватися з неволі моральної. Соломія надзвичайно мужня. Її жахають палаючі плавні, але вона не відступається від своєї мети — знайти пораненого Остапа. Справжнім гімном хоробрості жінки, силі її почуття звучать останні сторінки оповідання. На фоні поведінки Івана Котигорошка рішення Соломії напасти на турецьку варту виглядає подвигом. Під час нападу вона кмітлива, рішуча і смілива. Однак, їй не вдається врятувати коханого та ви самій з холодного Дунаю. Остання думка жінки — про Остапа. Цим письменник підкреслює її відданість коханому.
Мене захоплює сила любові цієї жінки, її щире та вірне серце. Я уклоняюсь її моральній чистоті, жертовності і силі волі.
Твір на тему "Романтичність, мужність і сила волі української жінки Соломії":
Нещодавно я прочитала твір М. Коцюбинського "Дорогою ціною", у якому познайомилась з двома сильними та вольовими характерами - Остапом та Соломією. Для них стало бридким життя з паном, тому вони втікають. Соломія - розсудлива жінка, яка сама зробила свій вибір, її ніхто не примушував.
Вона стала щирим другом, порадником для Остапа. Соломія ніжно турбувалась про його рани, завжди була поряд у скрутну хвилину. Соломія мужня, сильна та палка. Вона намагається врятувати коханого від турків, проте гине. Соломія йде з життя героїнею, яка ладна на справжній подвиг заради близької людини.
Відповідь:
Здавна в Україні Сонце вважалося найвищим і найсвітлішим божеством. Його називали лагідно Даждьбогом, тобто богом, що дае життя, богом світла й добра, перед лицем якого розбігаються всі темні і злі сили. Узагалі, сама назва «слов*яни» означає давньою мовою "той, що походить від Сонця". Тобто давні слов*яни вірили, що вони онуки Сонця, і автор «Слова про похід Iropiв» також називає руський нарід Дажбожими онуками
Давні українці, як і інші народи, були сонцепоклонниками. Справді, люди вірили, що обов*язково треба задобрювати Сонце молитвами, піснями - тоді воно буде прихильне до них, посилатиме добро і щедрий урожай. Але якщо розгнівається, посилатиме зло на людей: посуху, спеку, голод, нещастя
Тому відбувалися свята на честь Сонця. Найважливіше з них - Купала, свято літнього сонцестояння. Цього дня Сонце має найбільшу силу: знищує всяке зло. Від його цілющого проміння цього дня мають надзвичайну силу лікарські рослини, вода й роса У цей день на честь Сонця співали пісні, щоб був високий урожай, запалювали багаття
Коляда - це свято зимового сонцестояння. Це був день народження Сонця. Щоб підтримати новонародженого бога, співали колядки величальні Сонцю, Місяцю, усім небесним богам, поздоровляли одне одного, ходили із семикутною зіркою, усередині якої горіла свічка, і це означало, що нове сонце заходить у кожний дім
Пояснення: