Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — «Людина, байдужа до рідної мови, — дикун». Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо). По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови. Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?.. Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого. І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше. Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.
Ранок. Зима. За вікном пробігають відблиски світла ліхтарів і вулиця, прокидаючись, немов оживає. Тихо навкруги. Лише чути хрускіт снігу під ногами. Незважаючи на легкий вітерець та снігопад, ранок дуже теплий та затишний. Це ідеальний час для того, щоб поринути у свої найпотаємніші думки або почитати якусь цікаву літературу. Зимові ранки хочеться проводити вдома, особливо коли на вулиці холодно і мороз залишає свої візерунки на вікнах, а ти милуєшся цією красою. Милуєшся крихітними пластівцями снігу, що випадають за вікном, милуєшся красою своєї вулиці, що одягла найгарніше білосніжне вбрання та світлим ранковим небом. Узимку місто стає найбільш гарним, свіжим, прохолодним. І той, хто вийде зранку на вулицю, прогуляється містом, відчує справжню атмосферу зимового ранку.
1. Ми поiхали до вiйськового до дому. (iменник)
2. Ми з татом бачили вiйськову зброю. (прикметник)
Объяснение: