М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
loooollik
loooollik
16.04.2022 21:59 •  Українська мова

У якому відмінку вжито дробовий числівник у реченні: «Око кліпає один раз за одну тисячну секунди»? *

👇
Ответ:
yoongi2017
yoongi2017
16.04.2022

знахідний

Объяснение:

надіюсь до .

4,7(31 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
DanaCorgi
DanaCorgi
16.04.2022

ось

Объяснение:

Сюжет «Хатина дядька Тома» Негр Том – раб джентльмена Шелбі зі штату Кентуккі. Після програшів на біржі Шелбі погоджується віддати Тома і хлопчика Гаррі работоргівцям Гейли. Підслухавши розмову Шелбі і Гейли, мати Гарі невільниця Еліза попереджає Тома і здійснює втечу з сином. Їй вдається переправитися по крижинах через річку Огайо, фермери на іншому березі відводять її до аболіціоністів, що переправляють людей до Канади. Її чоловік, мулат Джордж Гарріс, доведений до відчаю зверненням свого господаря, теж здійснює втечу, пересуваючись під видом іспанського джентльмена. Джордж возз’єднується з Елізою. Збіглі раби дають збройну відсіч загону мисливців за людьми. Джорджу і його родині вдається досягти Канади. Незважаючи на попередження Елізи, негр Том, дуже набожна сумлінна роботяща людина, вирішує скоритися волі Божої і не підводити свого господаря. Гейли приєднує його до партії рабів, які відправляються пароплавом по річці на Південь. В дорозі Том рятує дівчинку, що впала за борт, по імені Евангелина Сен-Клер, дочку багатого й знатного новоорлеанця Огюстена Сен-Клера, який погоджується викупити Тома у Гейлі. Том стає кучером в будинку Сен-Клера. Минає два роки. Єва помирає від сухот, Сен-Клер отримує смертельне поранення під час бійки в барі. Вдова Сен-Клера Марі після смерті чоловіка розпродає всіх рабів з аукціону. Тома купує рабовласник з Півдня Саймон Легрі – жорстокий, деспотичний чоловік. На своїй плантації він вичавлює з рабів все можливе, б’є й принижує їх. Том дорого йому обійшовся, і Легрі планує зробити з нього наглядача, такого ж кровожерливого, як і його собаки, якими він труїть провинившихся. Але дядько Том вірний своїм принципам. Він не тільки не погоджується на цю «посаду», але і приносить у життя зовсім зневірених людей радість і добро, наскільки це можливо під невсипущим поглядом нелюдських наглядачів. Невільниця Кассі пропонує Тому вбити Легрі, захопити його гроші і втекти, але Том відмовляється. Кассі вчиняє демонстративну втечу з молодою невільницею Еммелін, після чого жінки ховаються на горищі будинку Легрі. Розлючений безуспішними пошуками і непокорою Тома, Легрі і його наглядачі негри Сембо і Квімбі б’ють Тома до напівсмерті і кидають вмирати в хатині, де його знаходить молодий Джордж Шелбі, який прибув за Томом. Джорджу вдається застати Тома лише в останні хвилини його життя. Джордж ховає Тома. Кассі в помсту кілька разів показується у вигляді привида Легрі, той не витримує, пускається в запій і вмирає. На борту пароплава Джордж зустрічає Кассі з Еммелін і сестру Джорджа Гарріса, що стала мадам де Ту. Герої знаходять Гарріса в Канаді, Кассі впізнає в Елізі свою дочку, продану в рабство. На гроші сестри Джордж отримує освіту і їде з сім’єю, тещею і сестрою в Ліберію. Джордж Шелбі дає вільну всім своїм рабам, а хатину Тома залишає як символ колишнього і застарілого. SKIP

Джерело: https://dovidka.biz.ua/hatina-dyadka-toma-perekaz/

4,4(4 оценок)
Ответ:
146727
146727
16.04.2022
Слова мораль, етика сприймають­ся в наш час неоднозначно. З одного боку, всі ми начебто ро­зуміємо, що без моралі жити не можна. З іншого — моральне легко набуває в нашій свідомості присмаку чогось набридлого, нещирого: «моральний кодекс», «мораль­но-трудове виховання», «моральна стій­кість» людини-гвинтика . Чи не закладені ці нещирість і докучливість у самій при­роді моралі? Одвічні пошуки й проблеми людської душі, що ми їх звемо моральними, — це, звісно, цікаво, важливо для кожного. Але, можливо, правий Фрідріх Ніцше, і най­суттєвіше в житті людини починається якраз «по той бік добра і зла»? Так, порядна людина має зважати на вимоги моралі. Проте хіба ж ми не бачи­мо, як раз у раз святкує життєві перемоги саме той, хто здатний через ці вимоги переступити? І про яку порядність може йтися на голодний шлунок? Може, високі моральні переживання — привілей тих, хто вже має достаток? А може, вся моральі полягає саме в тому, щоб здобувати достаток, звіль­няючи себе і своїх близьких від злиденності й прини­жень, несумісних з людською гідністю? А різні герої й альтруїсти-фанатики — чи не краще взагалі без них?Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаю­чись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого — кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною до­бротою? І навпаки — високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємо­ся в царину етики, царину роздумів про людську мо­ральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань не­можливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так — навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, заексплуатовані. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхлі-ючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все по­в'язане з нею — так криза моралі соціалістичної обер­нулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим непевніші перспективи на майбутнє — тим невідворотніше прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий Грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камер­тоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору мо­ральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх уза­галі — так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже — попри всюзаяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому — чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді буду­валися на засадах моральності? Що в перебігу повсяк­денного існування надто багато важили і важать уяв­лення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, все­світньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (1875—1965) ставить епосі медично точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нин гаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом остан­ніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва — принципи партійності, ідей­ності, народності, — але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюд­ськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis — то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихова­них сил. 
4,5(36 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ