Завдання 1. Спишіть речення, розкриваючи дужки. Обґрунтуйте написання не, ні з різними частинами мови. 1. Микола вже був (не) молодий хлопець, а чоловік з довгими вусами (І. Нечуй-Левицький). 2. Сонце, ще (не) сховане за хмари, пекло щедро (В. Собко). 3. Прикрощі (ні) кого ще (не) зблизили, (не)вдачі теж (В. Шевчук). 4. (Не) має на світі нічого страшнішого за (не) людяних людей (І. Жиленко). 5. (Не) зчувся - літо проминуло (Л. Горлач). 6. (Не) переможним є все, що роджене для творчості, для радості… (І. Багряний). 7. З його засмаглого обличчя, либонь, (ні) коли (не) сходило літо (М. Стельмах). 8. Без мистецтва життя було б холодним, (не) затишним, (не) привітним (Л. Дмитерко).
II. Підкресліть граматичні основи. Знайдіть вставне слово й доберіть до нього синонім.
Завдання 2. Запишіть у дві колонки словосполучення з дієприкметниками: • ті, що пишуться з не разом; • ті, що пишуться з не окремо.
(Не)вибілене полотняне рядно, ще (не)прочитана книга, дерево (не)полите, (не)зачинена скриня, (не)дописана мною стаття, (непогашена гаряча іскра, (не)в’їжджена нова дорога, (не)заіржавілий якір, (не)зламана вітром тополя, (не)скошений вчасно ячмінь, (не) з’ясоване важливе питання, (не)очікувана гроза, (не)складені дітьми речі, (не)розібраний намет, (не)розтоплений сонцем сніг, каша (не) зварена.
Ключ. Якщо ви правильно виконали завдання, із других букв записаних іменників складеться закінчення прислів’я: «Людина неучена …».
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.