відповідь
чому потрібно творити добро? в нашому жорстокому світі сьогодні багатьом не вистачає доброти та тепла від близьких людей. шалений темп життя вимушує людей пристосовуватись до реалій буденності. ми не завжди замислюємося що поряд знаходяться люди, котрим необхідна наша підтримка та любов.
з раннього дитинства наші батьки розпові нам казки, де добро завжди перемагає зло. адже творити добрі справи набагато приємніше ніж завдавати шкоди іншим. в чому ж можуть проявлятися добрі справи і навіщо деякі люди творять добро?
вважається, що добро завжди віддається сторицею і приносить душевну рівновагу. деякі вважають що добрі справи необхідно робити тільки для тих хто зможе це оцінити. але насправді робити це потрібно просто так, не чекаючи винагороди та похвали. потрібно діяти так як хочеш щоб поводились з тобою. і ще добрі справи збільшують успішність людини. тому що таким чином кожен може підняти свою самооцінку. дехто робить добрі справи для того щоб стати необхідним людям.
головне, щоб добро робилося не тому що це комусь потрібно, а просто від душі. неможливо заставити людину турбуватися безкорисно про стареньку бабусю, яка не може дати собі раду самостійно.
добрі справи - це не лише прояв турботи про близьких, це може бути і взагалі незнайомим людям. є безліч прикладів, коли цілком сторонні люди збирали кошти на лікування важко хворих дітей та дорослих. рідні цих хворих навіть не знали хто це зробив. це справді гарні добрі справи, які заслуговують пошани.
є також люди, які діткам, які не мають батьків та проживають у дитячих будинках. такі діти особливо потребують людського добра та тепла. ті хто є дитячим будинкам та дітям, що там проживають заслуговують особливої вшанування.
зараз також дуже розвинене волонтерство. це теж добрі справи для людей, які потребують підтримки та . чим більше в нашому світі добра, тим менше буде зла. у всьому світі має бути рівновага між добром та злом. під час військових дій, стихійних явищ, техногенних катастроф у людей особливо загострюється відчуття відповідальності та потреба творити добро. потрібно з раннього дитинства вчити дітей робити добрі справи. це вирости їм справжніми, щирими людьми, які зможуть зрозуміти чужий біль та страждання. є безліч способів виховати у дітей відчуття відповідальності за близьких та рідних. це також добра справа, яка заслуговує поваги. якось так.
1 Іме́нник — самостійна частина мови, що має значення предметності, вираженої у формах роду, числа і відмінка, відповідає на питання хто?
2 Іменники можуть означати назви істот (хто?) та неістот (що?).
До істот належать іменники, що називають:
- осіб (мати, дитина, людина, футболіст, викладач);
- тварин (теля, кіт, голуб, зозуля, змія, комар, шершень);
- міфологічних істот (мавка, домовик, демон, чорт);
- померлих (мрець, небіжчик, покійник);
- означення людей у переносному значенні (зірка, дуб, пень, довбня);
Усі інші іменники є назвами неістот (кімната, метр, сміх, перемога, гурт, фінанси).
3 Переважну більшість у мові становлять загальні іменники, що означають узагальнені назви однорідних предметів, — назви, спільні для ряду однотипних предметів, істот, явищ, понять: книжка, учень, місто, виставка, сад, море, блискавка, природа, бадьорість тощо.
Значно меншу групу становлять в л а с н і іменники, що означають індивідуальні назви одного з ряду однотипних предметів.
До власних назв належать:
- імена, прізвища, псевдоніми, прізвиська: Катерина, Василь, Ярослав Мудрий, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Архімед, Цицерон;
- прізвиська тварин: Рябко, Барбос, Мурчик, Білий Бім Чорне Вухо;
- назви країн, держав, міст, сіл, гір, морів, озер, річок: Європа, Азія, Україна, Придніпров’я, Кривий Ріг, острів Земля Принца Карла, село Рясне, Південнокитайське море, Дніпро, Ла-Манш;
- назви книг, журналів, газет: драма «Лісова пісня», журнал «Сучасність», газета «Факти»;
- назви заводів, фабрик, пароплавів: завод «Більшовик», фабрика «Рошен», пароплав «Одеса»;
- назви організацій, установ, історичних подій, свят, почесні звання, найвищі посади: Рада Безпеки, Верховна Рада, Стародавня Греція, Перша світова війна, Прем’єр-міністр, Президент України;
- релігійні поняття: Матір Божа, Біблія.
Власні імена пишуться з великої літери, мають тільки однину (Київ, Харків) або тільки множину (Карпати, Чернівці).
Іноді прізвища та імена людей, коли вони служать для узагальненого означення цілого класу однорідних осіб, предметів і явищ, переходять до категорії загальних іменників: геркулес, дизель, кольт, браунінг, рентген, маузер, реглан, силует, донжуан.
Загальні іменники, виступаючи в мові у значенні індивідуальних назв, переходять у власні іменники: Захід (країни Західної Європи), планета Земля, Леонід Буряк, село Вишеньки. Часто тільки з контексту можна визначити, яким є іменник — власним чи загальним.
4 в Н. в. однини на -а (я) закінчуються переважно іменники жін. роду, на -0 – переважно чол.роду, на -о, -е – середнього роду.
5Спільний рід — рід української мови, до якого належать іменники, що мають одну форму на познаку кількох родів: чоловічого й жіночого, чоловічого й середнього, жіночого й середнього, чи всіх трьох.
іменники із закінченням на -а, -я та називають особу за її характерними діями або рисами поведінки: писака, кусака, читака, посіпака, недоторка, ябеда;
назви осіб на -о: агакало (чоловічий і середній рід), базікало (чоловічий і жіночий), чванько (чоловічий і жіночий)[2][3].
назв чоловічого або жіночого роду, утворені за до нших суфіксів зі значенням згрубілості, збільшеності: -ук-, -юк-, -уч-, -юч-, -уг-, -юг-, -иськ-: вітрюга, свинюка, хлопчисько[1].
Цього року я закінчую навчання в інституті
Згідно із рішенням журі перемогу було присуджено наймолодшому учаснику.
За відсутностю старости класу заступає хтось інший.
Оскільки оратор не дотримувався регламенту, то голова зборів позбавив його слова.