Числі́вник — самостійна частина мови, що позначає кількість предметів або їхній порядок при лічбі та відповідає на питання скільки?, котрий?
Числівники за значенням поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні бувають збірні, дробові, неозначено кількісні і власне кількісні.
Українські числівники змінюються за відмінками, деякі — за родами та числами.
За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні числівники означають одне число або кількість і відповідають на питання «скільки?» (три, одинадцять, тридцять чотири, семеро, три восьмих). Характерною ознакою кількістних числівників є те, що більшість з них (за винятком слів один, тисяча, мільйон і вище) не мають числа і родових форм. Порядкові числівники означають порядок предметів при лічбі та відповідають на питання «котрий?», «котра?», «котре?», «котрі?» (третій, одинадцята, тридцять четверте, двадцяті). З граматичного погляду, порядкові числівники ближчі до прикметників і мають спільну з ними словозміну.
Объяснение:
Таке буває, що весни. Батько з сином ідуть до свого човна, одмикають і веслують до горбочків, не затоплених повінню. Ось перше сухе місце. Заєць, настраханий людьми, бігає по мокрій латці землі. Він напружений, наполоханий, хоче у воду скочити. Його очі, великі й опуклі, благально дивляться на людей.
Батько обома руками бере нещасного зайця, зляканого й безпорадного несе його до човна. А ген-ген ще двоє зайців! Вони причаїлись, схожі на два вухаті пеньочки. І такі вони насторожені й безпорадні, так вони вражені тим несподіваним багатоводдям.
Батько випускає вухатих неподалік від села, за згірком.
Вот так ❤️