Цей учинок я вважаю благородним, так як мені товариш дуже допоміг. Одного разу ми ходили на став з товаришем Андрієм, поряд гуляли погані хлопці, кожен раз ми втрапляли в халепу через них,як сталось й цього разу.Хлопці почали глузувати з нас,і сперечатись.Коли Андрій почав погрожувати, що вони отримають своє, один з хлопців(самий головний з їхньої компанії)Федько підійшов і штовхнув мене в озеро так як я не вмію плавати я почав тонути.Андрій залишився на березі, і вони забрали в нього його мобільний телефон, дорогий, батьків подарунок.То замість того, щоб повернути його він пригнув воду щоб до мені,і ми разом виплили на берег.Та телефон всеодно повернувся, так як ці хлопці наші сусіди, ми розповіли усе їхнім батькам і без покарання не обійшлось. Ось і кінець нашої пригоди з товаришем.
З інтернету:
кожен великий народ має свої знакові постаті. такою постаттю для нас, українців, є тарас григорович шевченко. його ім’я золотими літерами вписано в історію української та світової літератури.
шевченко залишив нам свої неоціненні духовні надбання – твори і світлу добру пам'ять про себе. він пробуджував любов до своєї батьківщини, кликав сильних на подвиги, вселяв у слабких надію і віру. шевченко був і залишається справжнім митцем, людиною незвичайної долі і надзвичайного таланту, що здобула світову славу. а його поетичне слово – це вогник, схожий на полум’я свічки,що запалює душу людини. це справжня енциклопедія історії українського народу, яка доносить велич та героїзм козацької доби того часу, відроджує у наших душах повагу до героїчних предків, народжує у серцях найкращі почуття - патріотизм та національну гідність.
пам'ять про геніального поета, художника, критика ніколи не вмре в людських серцях. його твори житимуть вічно. вони вічно хвилюватимуть людську душу.
Если оцени
Объяснение:
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало. Багато творів він присвятив природі.
Його оповідання "Лось" наштовхує на роздуми про добро і зло. В лісі живе могутній лось. У нього багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й люди. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Коли трапилось лихо-діти рятували лося, а дядько Шпичак, "присівши у виїмку", насміхався над ними. Потім діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
Сміливі хлопці здійснили справжній героїчний вчинок. Вони, хоч і малі, але рішучі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Тільки презирство і відразу можна відчувати до цього браконьєра, цієї бездушної людини. А який охоплює жах, коли читаєш опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.