Жив був хлопчик та була в нього така зла мама що навіть не годувала.Вирішив хлопчий від неї утікти,пійти до доброй сімї.Йде йде бачить хатка стоїть а там жінка біля дому на лавочці сидить вирішв хлопчик до неї в сини попроситися.Йшли роки за роками жінка одружилась та народила сина наступила зла осінь всі квіти зав'яли але вона забрала сина жінки.Жінка росплакаласьй каже: -щож мені робити хто мого сина врятуе тай хлопчик котрий до жінки у сини попроситися каже: -я його порятую! А матір дала йому їжі та пити і він пішов. Йде йде аж бачить печера в скалі вирублена. Заходить а там осінь на троні сидить а біля трону син матері зв'язаний. Говорить син осені: -осінь відпусти мого брата а якщо не відпустиш я тебе знищу . Але осінь не відпустила брата.І взяв камінь тай кинув в осінь та розпалася вона.Забрав він брата і пішли вони додому і жили вони стого часу дуже гарно!
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоно-синім полум’ям. На небі з’явилося сонце, мов здорова червона діжа. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Було чути стук сокири. Господиня хати Настя помила посуд після обіду та, поприбиравши в хаті, Настя взяла біле шитво, сіла на лаві під вікном і заходилась вишивати сорочку. В хаті було затишно, чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. Настя була щаслива, любила свою
всм а где фото где вопрос ау