Для дослідження великих глибин дослідники стали використовувати глибоководні підводні апарати – батискафи, батисфери і гидростатом. Вперше проект такого апарату представили американці К. Річардсон і Дж. Уолкотт в 1848 році. Але тоді здійснити свій проект вони не змогли. І їх випередив У. Базен, який в 1865 році зумів опуститися в батисфері власної конструкції на глибину 75 м.
Батисфери – міцні оболонки сферичної форми з герметично закривається люком і міцним ілюмінатором для Таку сферу підвішують на тросі і спускають у воду з судна забезпечення.
На початку XX століття дослідженнями глибин вельми зацікавився біолог У. Біб. Він ознайомився з проектом батисфери капітана Дж. Батлера і зумів домогтися, щоб вона була побудована. Сфера діаметром близько 1,5 м була цілком відлита зі сталі і важила 2,5 т. Товщина стінок становила трохи більше 3 см. Апарат мав вузький, 35 – сантиметровий люк, невеликі ілюмінатори з кварцового стекладіаметром 152 мм і рулі для повороту навколо осі.
Атмосфера всередині батисфери очищалася за до вентилятора, який проганяв повітря через касети з порошком хлориду кальцію для видалення вуглекислого газу. А дозовані порції кисню надходили з двох балонів, ємністю по 600 л.
На глибину батисфера опускалася з борту баржі « Реді » на сталевому тросі діаметром 22 мм, намотаному на барабан лебідки. Крім троса, баржу з батисфері пов’язували два телефонних кабелю, за якими з Гідронавтів підтримувалася постійний зв’язок, і два електричних дроти. Усередині батисфери поруч з ілюмінатором був встановлений потужний світильник у 1,5 кВт, що виявилося досить невдалим рішенням, оскільки лампа дуже сильно нагрівалася, світ її бив в очі, заважаючи через сусідній ілюмінатор. Та й взагалі комфорт залишав бажати кращого – дослідникам доводилося весь час сидіти навпочіпки або підібгавши ноги під себе.
Проте, починаючи з літа 1930 року, Біб і Бартон провели серію спусків під воду біля острова Нонсач, неподалік від Бермудських островів. Дослідникам вдалося спуститися до глибини 800 м, поставивши світовий рекорд.
Однак, коли після першої серії занурень батисфері опустили на глибину 915м, при підйомі вона виявилася повністю заповненою водою. Не витримало ущільнення ілюмінатора, але, на щастя, цей випробувальний спуск проходив без участі людей. Довелося провести модернізацію. І 11 серпня 1934 Вільям Біб і Отіс Бартон опустилися на глибину, рекордну для того часу, – 923,5 м. Далі, в 1949 році біля берегів Каліфорнії Отіс Бартон вже без Біба опустився на глибину 1006 м, а 16 серпня 1949 – на 1375 м, пробувши під водою 2:00 19 хвилин.
У СРСР почали займатися глибоководними спусками в другій половині 30 -х років XX століття. У 1936 році інженери Михайлов, Нелидов і Кюнстлер створили проект одномісній батисфери, призначеної для досліджень на глибинах до 600 м. Корпус батисфери складався з двох сталевих півсфер з фланцями. Внутрішній діаметр зібраної сфери дорівнював 1,75 м. У сфері були отвір під вхідний люк і кілька отворів під ілюмінатори.
Поряд з батисфері для підводних занурень використовувалися і гидростатом, що мали форму циліндра з сферичними днищами. Такий корпус дозволяв з великими зручностями розмістити екіпаж і апаратуру.
Першим гидростатом, що опустився на глибину понад 400 м, була конструкція американського інженера Ганса Гартмана. Занурення відбувалося в 1911 році в Середземному морі. З гидростата, опущеного на глибину 458 м, Гартман зробив кілька фотознімків. А після спливання розповів про випробуваному їм жаху, оскільки під впливом глибинного тиску всередині камери став лунати тріск « зразок пістолетних пострілів».
Проте роботи з удосконалення гидростатом тривали. Були навіть спроби створити щось на кшталт « підводного танка », здатного повзати по дну. Саме таку конструкцію мав, наприклад, гідростат Ріда з екіпажем з двох чоловік.
У Росії роботи з проектування та будівництва гидростатом почалися в 20 -х роках XX століття за замовленням Епрон – Експедиції підводних робіт особливого призначення. Справа в тому, що флотському інженеру BC Язикову вдалося зібрати відомості про загибель в районі Балаклавської бухти в 1854 році парусно- гвинтового фрегата «Чорний принц » із золотими монетами на борту. Для підйому такого цінного вантажу інженер Є.Г. Даниленко побудував гідростат з глибиною занурення 150 м. Повітря для екіпажу подавався з катера по гумовому шлангу.
Однак золотий вантаж експедиції роздобути так і не вдалося. Правда, занурення в Балаклавській бухті не йшли даром. Експедиція підводних робіт отримала багатий досвід, який дозволив її членам надалі підняти 110 затонулих суден
1. Найглибше в оповіданні «Федько-халамидник» розкрито характер другорядного героя (Б) Толі.
2. Федько за вдачею протиставляється (Г) Толі.
3. Словами ...він раптом повертається й віддає змія. Навіть принесе ще своїх ниток і дасть... охарактеризовано (А) Федька.
4. Головний герой — особа, яка перебуває в центрі уваги письменника, навколо нього розгортається сюжет, він найбільше охарактеризований. Головного героя літературного твору описують досить детально, автор приділяє йому найбільше уваги, він , як правило, з'являється на початку твору й діє аж до самого кінця, його вчинки виписані ретельно, ім'ям головного героя часто називають художній твір. У оповіданнях переважно є один головний герой, рідше два. У оповіданні «Федько-халамидник» головний герой Федько, його ім’ям названий твір.
5. Другорядні герої відрізняються від головних, бо вони діють поряд із головним, доповнюють своїми діями розвиток сюжету, відіграють важливу роль у глибшому розкритті характеру головного героя. Вони також можуть мати яскраві характери, проте вони поступаються своєю значущістю перед головною дійовою особою. Такими героями в оповіданні «Федько-халамидник» виступають Толя, Спірка, Стьопка, Васька, Грицик, батьки Федька й Толі.
6. Знайдіть і прочитайте портретні характеристики Толі, Федька та його тата.
Федько. «Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Федько навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем. Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають».
Толя. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом… Толя — чистенький, ніжний, з щічками, як проскура».
Батько Федька. «Стомлений і сердитий. Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло».
7. Толя так і не зробив висновків із трагічної ситуації. Це видно із такого вчинку: «Коли Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно. Толя відійшов од вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком. Цього чижика він сказав Федьковій матері віддати йому, бо він його виграв у Федька».
8. Можливо, Федьку, знаючи слабкість Толі, не треба було ставати учасником спору. Та вся відповідальність за події на річці лягає на Толю.
9. Якими рисами своєї вдачі ви схожі на Толю, а якими — на Федька? З якими вадами свого характеру вам треба боротися?