Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?
Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.
Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.
Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.
Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси.
Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.
1. На голову кожного з трьох мудреців надягли капелюх. Відомо, що всього 5 капелюхів: 3 чорних і 2 білих. Мудрець може бачити капелюхи на двох інших мудреців, але не знає який на ньому. Кожному мудреця потрібно здогадатися, яка на ньому капелюх і сказати відповідь через 2 хвилини. Їм дозволено говорити вголос здогади про свою капелюсі, але нічого про інших. Відомо, що до цього вони спілкувалися і домовилися про хід своїх думок і дій. Як же вони зробили? 2.Є підвал, в якому знаходяться 3 лампочки. Вимикачі від цих лампочок перебувають поза підвалу так, що навіть при відкритих дверях у підвал, не видно - горять Чи лампочки. Як, увійшовши всього 1 раз в підвал, визначити, який з 3-х вимикачів який лампочці відповідає? 3.У деякій державі був такий звичай: Кожен засуджений на смерть, перед смертю тягнув жереб. Він діставав з ящика одну з двох папірців. На одному було написано "Смерть", на іншому - "Життя". Якщо він діставав папірець "Смерть" - його стратили, "життя" - відпускали. У однієї людини, що жила в цій країні, були вороги, які оббрехали його, і домоглися, щоб того стратили. За день до жереба вони пробралися в суд і замінили в ящику папірець з написом "Життя" на папірець з написом "Смерть". Таким чином, в ящику тепер було 2 папірця, і на обох була написана "Смерть". Людини повинні були стратити в будь-якому випадку. Але друзі тієї людини довідалися про хитрощі ворогів й попередили його. Вони порадили засудженому розповісти про все суду, щоб суд замінив папірці і був проведений правильний жереб. Але засуджений сказав, що все в порядку. Вранці в суді він підійшов до ящика й витяг звідти один папірець ... Зробив щось ... і був звільнений! Що він зробив? 4.Всупереч загальноприйнятій думці про те, що щасливий гравець може виграти рівно стільки, скільки програють інші гравці, Сем Ллойд, найбільший винахідник головоломок усіх часів і народів, вважає, що є ігри з більш вигідними умовами для гравців. Послухайте його розповідь: - Чотири веселуна сіли грати, І грали всю ніч до світанку; Вони грали за гроші, а не просто для забави, У кожного був свій рахунок, Ну, а коли стали підраховувати виграш, Виявилося, що він у всіх однаковий! Ви можете пояснити цей парадокс? Якщо ніхто не програв, як же вони все виграли?
-Привіт Саша! -Привіт Андрій! - Як ти провів своє літо? - Спочатку я зі своїми батьками їздив у Полтаву, там я пробув 2 дня. Тоді ми вирішували куди поїдем дальше. Ми думали що поїдем в Буковель, але так як ми там вже були, вирішили полетіти за кордон. Полетіли ми аж в середині липня в Італію. Там ми пробули 3 з половиною тижня. Я відпочив, добре загорів. Жили ми в елітному готелі. -Ясно. Тобі наверно дуже сподобалось там? -Да. Там було просто супер. А ти як провів своє літо? -Я пів літа провів у селі у дідуся з бабусею, а потім ми поїхали на море. Ну бачиш, я не так класно провів літо як ти? -Ясно. Ну все одно ти ж відпочив від школи? -Да. Відпочив. -Я думаю на наступний рік ти тоже десь класно відпочинеш? -Можливо? -Ну добре, пока. -Пока!
Інтелігентна людина... інтелігенція... Такі складні поняття. Що дає право вважати ту або іншу людину інтелігентом? Чим визначається інтелігентність?
Коректною поведінкою? Але ми знаємо, що є люди, про яких колеги по роботі говорять як про тактовних, делікатних, а ті, хто зіштовхується з ними вдома, у побуті, не вірять вухам своїм.
Наявністю диплома про вищу освіту? Так хіба мало прикладів, коли дипломований товариш поводиться невиховано, нетактовно, непорядно? Або ми не бачимо огидних сцен на засіданнях нашої Верховної Ради? А бійки російських парламентарів? Може, у депутатів немає дипломів? Є. І не по одному. Освіченість — це, як відомо, не інтелігентність. Ці два поняття не можна змішувати.
Інтелігентність не стільки в ерудованості людини, у тому, чи багато книг прочитала, скільки в її вчинках, мові, у розумінні іншої людини, умінні ввійти в її становище, у почутті відповідальності за все, що оточує нас. Такою може бути людина, яка не має освіти, та, що не відвідує художніх салонів і виставок.
Я знайомий з такою людиною. Це ще не стара жінка. Вона наша сусідка. Тітка Юля завжди привітна, ввічлива, а якщо і зробить кому з дітвори зауваження, це чомусь анітрохи не кривдить. Здавалося б, ті ж слова, що від іншого звучать як лайка, сприймаються від неї як справедливий докір. Це саме і підтверджує думку Д. Лихачева про те, що інтелігентність полягає не тільки в сумі знань, але й у здатності розуміти, співчувати. Я думаю, що тітка Юля розуміє дітвору і підлітків, тому що зберігає в душі своє дитинство, розуміє, що всі ми "родом з дитинства". От і виходить, що інтелігентність — це стан душі, а цьому ні в якому університеті, ні в якій академії не навчишся.
Інтелігентність виявляється не тільки у великому, але й у малому. Уміння сперечатися, вести дискусію... Справжній інтелігент з повагою ставиться до свого опонента, ким би він не був, хоча б ідейним супротивником. Раз вступив у дискусію — виявляй такт і повагу. А коли аргументом у суперечці стають образливі слова або виплеснута в обличчя опонента склянка води — яка вже тут інтелігентність... Справжній інтелігент ніколи не буде грубий і байдужий, заздрісний і зловтішний. Йому це генетично чуже.
Інтелігентна людина — це не обов'язково той, хто знає всю класичну літературу, хто відвідав Ермітаж і Лувр, хто уміє відрізнити картини великих голландців від картин великих італійців. Це не обов'язково. А обов'язкова сприйнятливість до культурних цінностей, інтерес до них. От приклад з мого життя. Минулого літа я відпочивав з батьками в Алупці. У Воронцовський палац, де ми вже не раз бували, якось пішов з нами племінник нашої сусідки. Роман (так його звали) приїхав з Мукачева, де прожив усі свої 16 років. Він уперше бачив Воронцовський палац, що сам по собі є шедевром архітектурного мистецтва, та ще й заповнений картинами і скульптурами. Яким же Роман володів естетичним чуттям! Як тонко він усе відчував і сприймав! Я був уражений деякими його зауваженнями й оцінками побаченого. А його тітка анітрохи цьому не здивувалася. Роман виріс у куточку з чарівною природою і з дитинства захоплювався її красою. Звідси таке розуміння краси.
Інтелігентність — не набір знань і гарних манер, хоча вони дуже потрібні інтелігентній людині. От тільки коли це все освітлено багатством душі, небайдужістю до навколишнього світу, здатністю всотувати в себе нові знання і сприймати культурні цінності, тоді це називають інтелігентністю, що є моральним поняттям.
Объяснение: