Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Василівкою, на честь хлібороба Василя, який першим поставив тут хату.
Той Василь дуже вдало вибрав місце для оселі. Опис місцевості села я почну з опису річки. Вона тиха, заросла комишем. Річка протікає відразу а околицею нашого села. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови.
А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі.
На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби.
Ще на річці водяться видри, білі чаплі, навіть хижі ласки. В степу можна зненацька наполохати зайця або ховрашка. А одного разу, коли зима була холодна, люди бачили просто за околицею села старого сірого вовка.
Але наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день.
Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте біля сільради є кілька двоповерхових будинків з квартирами.
Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо мені до вподоби жити серед природи.
абуть немає людини яка б не замислювалась над питаннями: «Що я хочу від життя?», «Яким я хочу бачити своє життя?» .
І у кожного з нас своя відповідь, і це зовсім недивно. Адже кожен має власні уподобання, особисті нахили і власні плани на майбутнє – а все це разом взяте і складає щоденне життя кожного. Скільки людей – стільки і історій.
Вік підлітків це складний вік – батьки і вчителі наполегливо пропонують вибирати професійні напрями, які стануть основою подальшого професійного, а потім, мабуть, і кар’єрного росту. Мама, бабуся і вся жіноча частина людства вчать, що дівчинка має бути хорошою господинею, бо від неї залежить затишок в оселі.
А друзі-студенти радять відриватися по повній, бо ж ставши студентами будемо більше вчитися і скоріше за все іще й працювати і не завжди зможемо відпочити.
І що цікаво, кожен з них абсолютно правий, і поради правильні, і дуже доречні. Але я особисто замислилась над тим, чи варто так буквально слідувати всім порадам. Я чесно спробувала і зрозуміла, що всіх послухати одночасно – я просто не в змозі. По якомусь часі мені довелося сісти і замислитися, адже поради були зовсім хороші і дуже доречні, проте дуже так би мовити різнопланові.
І ось що я зрозуміла: навіть найкращі поради – – це тільки поради. Я повинна вирішити, які з них слухати, а які може і ні. І ось чому: ЦЕ МОЕ ЖИТТЯ.
Це я буду потім вчитися і я маю вибирати майбутній фах, хай навіть за поради і підтримки, і фінансової також, моїх батьків. Але ж життя моє і я його маю прожити, а не батьки і не друзі. У кожного з порадників є власні справи і що саме головне – власне життя. І чомусь вони вважають його важливим. То, чому я повинна перекладати свою відповідальність на інших. Це звичайно зручно та чи знають вони, чого хочу я. І ще, як я взнаю чого хочу в цьому житті, якщо буду дозволяти вирішувати за мене іншим.
Отож набравшись хоробрості, я вирішила спробувати пояснити чого хочу і яким бачу власне майбутнє. І що цікаво, виявилося: мені просто давали поради, бо думали, що я власне ще не вирішила. Насправді ніхто і не хотів на мене давити, ні батьки, ні друзі – вони давали поради.
Але тепер постало питання, яке знову примусило мене думати: «Яке має бути моє майбутнє?» Поки я ще точно не знаю, але вже думаю про нього, планую його, пробую робити перші кроки.
Це моє життя і я його проживу обов’язково достойно.
Відповідь:
Називний чоти́ри ти́сячі́ три́ста шістдеся́т п’ять
Родовий чотирьо́х ти́сяч трьохсо́т шістдесяти́ (шістдесятьо́х) п’яти́ (п’ятьо́х)
Давальний чотирьо́м ти́сяча́м трьомста́м шістдесяти́ (шістдесятьо́м) п’яти́ (п’ятьо́м)
Знахідний чоти́ри ти́сячі́ три́ста шістдеся́т (шістдесятьо́х) п’ять (п’ятьо́х)
Орудний чотирма́ ти́сяча́ми трьомаста́ми шістдесятьма́ (шістдесятьома́) п’ятьма́ (п’ятьома́)
Місцевий на/у чотирьо́х ти́сяча́х трьохста́х шістдесяти́ (шістдесятьо́х) п’яти́ (п’ятьо́х)
Називний шістсо́т три́дцять ві́сім ти́сяч дев’ятсо́т два́дцять сім
Родовий шестисо́т тридцяти́ (тридцятьо́х) восьми́ (вісьмо́х) ти́сяч дев’ятисо́т двадцяти́ (двадцятьо́х) семи́ (сімо́х)
Давальний шестиста́м тридцяти́ (тридцятьо́м) восьми́ (вісьмо́м) ти́сяча́м дев’ятиста́м двадцяти́ (двадцятьо́м) семи́ (сімо́м)
Знахідний шістсо́т три́дцять ві́сім ти́сяч дев’ятсо́т два́дцять (двадцятьо́х) сім (сімо́х)
Орудний шістьмаста́ми (шістьомаста́ми) тридцятьма́ (тридцятьома́) вісьма́ (вісьмома́) ти́сяча́ми дев’ятьмаста́ми (дев’ятьомаста́ми) двадцятьма́ (двадцятьома́) сімома́ (сьома́)
Місцевий на/у шестиста́х тридцяти́ (тридцятьо́х) восьми́ (вісьмо́х) ти́сяча́х дев’ятиста́х двадцяти́ (двадцятьо́х) семи́ (сімо́х)
Пояснення: