Одного разу я почула дуже захоплюючу історію від свого старого мудрого дідуся. Розповідь ця була про жорстоку Другу світову війну, яка розпочалася першого вересня тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року і з першого дня свого початку забрала сотні тисяч невинних людських життів. Мого дідуся, тоді ще молодого юнака, який і гадки не мав, що відбувалося, забрали служити в німецькі війська. Слухаючи його історію, я ніби сама пройшлася по залитому кров'ю полі бою, відчула серцебиття кожного солдата, який був злякани і виснаженим, але продовжував боротися за життя, почула голосні ридання матерів і жінок, які з кожним днем втрачали своїх рідних. На моє дивне питтання чи жаліє дідусь, що був на війні, від відповів: "ні!". Дідусь сказав, що саме війна показала йому справжне життя людей, всю жорстокість землі. Саме на фронті він знайшов однодумців і справжніх друзів, які готові були буквально закрити собою міни чи гранати, рятуючи безпомічних людей. Ця жахлива війна навчила дідуся бути справжньою людиною і цінувати кожну хвилину свого життя. Дослухавши його розповідь, я протягом довгого часу думала про незабутні події Другої світової війни і з кожним днем усвідомлювала все більше і більше, що мій дідусь - творець світової історії.
Вибачте, я не зразу проситала, що в науковому стилі
Засыпают землю листья жёлтым цветом,
Ветер их срывает с сонных тополей.Время пролетело как то незаметно,Кто их сосчитает,сколько было дней. Небеса всё ближе,а земля всё дальше,Ветерок попутный гонит самолёт.Незаметно годы пролетели даже,Как с бетонки взлётной начался полёт. Самолёт помашет крыльями устало,Времени осталось сзади серебро.И в бескрайнем небе,налетав немало,Ждёт когда Диспетчер даст ему добро. Самолёт упрямо мчит по курсу прямо-Вот уже в тумане скоро полоса.Позади остался жизни всей экзамен,А над головою в солнце синева.
