Кожна людина наділена якимось здібностями та вміннями. Одні з нас, виявивши свій хист, намагаються його розвинути та вдосконалити, а інші просто сприймають його як належне і нічого з цим не роблять. Одразу спадає на думку притча про таланти. Бог наділив трьох людей різною кількістю талантів. Одному віддав їх аж п’ять, другому дісталося два, а третьому – один. Власник п’яти талантів непосильною працею зміг примножити їх ще п’ять. Той, кому дісталося два таланти, також зміг збільшити їх кількість в два рази. А той, кому дістався один талант просто закопав його в землю. І коли прийшов час відповідати перед Творцем за свої успіхи, власник одного закопаного таланту не зміг показати якийсь результат, адже нічого не робив зі своїм талантом. Тоді від нього було забарно і той єдиний талант, його передали людині, яка з самого початку мала їх найбільше і змогла примножити.
Так і в житті буває: одні люди прагнуть вдосконалення, хочуть покращити своє життя, і з цією метою працюють над собою, розвиваються, вдосконалюють свої вміння і навички. А є люди, яким байдуже. Маючи певні здібності, вони ніяк над ними не працюють, не докладають ніяких зусиль, а тому просто закопують свої таланти в землю. Рано чи піно їм прийдеться відповідати за своє неробство, але вони цього не розуміють.
Будь-яка людина, яка може рухатися, дихати, харчуватися вже має безліч шансів аби розвивати себе в цьому житті. Звичайно не всі цим займаються, бо ж легше звинувачувати владу, суспільство, когось конкретного в своїй безвиході. А винна насправді людська лінь і, можливо, страх, що щось не вийде, але, я вважаю, він також частково породжений лінню.
Тому не варто боятися починати чимось займатися. Зараз є безліч варіантів і можливостей. Співайте, танцюйте, займайтеся рукоділлям чи науковою діяльністю, якщо в вас до цього лежить душа. Не бійтеся, що в вас щось не вийде. Набагато страшніше, коли ви взагалі нічого не спробуєте.
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене—це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів - такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна