М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации
azzzzzi208
azzzzzi208
08.07.2021 19:10 •  Українська мова

Текст чиї ж ми діти. Скласти вільні тези до тексту.Будь ласка. буду дуже вдячна).

Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок,
тісно змотаний у родовідну спілку. Протягом
століть наш народ виробив і опрактикував мудрі
моральні критерії цієї неперервності. Вони
передавалися з покоління в покоління, залишаючи по
собі добру чи оганьблену славу.

Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів
або бабусь завжди переходила і на їхніх нащадків.
Саме це змушувало більшість людей увічнитися в
родоводі. Але траплялися й протилежні випадки —
людський осуд одного з пращурів міг також
причепитися і до дітей. І хоч вони в тому не були
винні, іменне тавро переходило з покоління в
покоління, особливо на тих, хто успадкував риси
такого характеру.

Родовідна пам’ять — явище у традиційному вкраїнському побуті унікальне, але, на
жаль, майже не досліджене. Очевидно, мало хто вже знає, що було за обов’язок знати
поіменно свій родовід від п’ятого чи навіть сьомого коліна.

Пам’ять про своїх пращурів — не забаганка і тим паче не данина моді. Це була
природна потреба триматися свого родоводу, оберігаючи в такий іб сімейні реліквії й
традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням. Тих, хто цурався чи нехтував
історичною пам’яттю, зневажливо називали: «Людина без роду-племені».

Ось так з роду-віку й співіснував тісний взаємозв’язок: батьки намагалися передати в
спадок своїм дітям не тільки навички до праці та поведінки, але й залишити добру пам’ять
про самих себе; діти ж мали за обов’язок дотримувати й далі розвивати родовідні звичаї.
Так привселюдно створювався колективний літопис родинної звичаєвої пам’яті як одна з
форм суспільної поведінки. Адже дитина, не засвоївши родовідних цінностей, не все житія
залишиться Іваном, який не знатиме свого роду-племені, чиїх батьків він дитя. Звідси й
зневажливе ставлення до отчого вогнища, батьківського слова, авторитету старших. На
сьогодні вже втратили свою першооснову ввічливі форми вітань, зникли з ужитку вияви
шляхетності, зникають традиції... А все це — наше духовне багатство, без якого
самовтрачаємося, міліємо. Саме так: там, де руйнується моральний ланцюжок між
поколіннями, неодмінно з’являються лагуни. Скільки вже сплодилося таких порожнин!
Щоб зліквідувати їх, мусимо починати з першооснов і повертати народові його історичну
пам’ять. І починати маємо з найсвятішого: хто ми і чиїх батьків діти?​

👇
Открыть все ответы
Ответ:
alenushka73
alenushka73
08.07.2021
1. Квіти, сріблені росою, дивляться на шлях (В.Сосюра). 2. Так шепоче серед ночі вітром збуджена трава (Олександр Олесь). 3. Веселка, овіяна вітром, в моїх зацвітає очах ( А. Малишко ). 4. Сяйвом переповнені плоди мерехтять, палають, не згасають ( Є. Гуцало ). 5. Коник, запряжений у візок, тюпав собі потиху, відганяючись куцим хвостом від набридливих мух ( Гр. Тютюнник ). 6. Його душа, полонена блиском чарівних картин, не могла від них відірватись ( І. Франко ). 7. Народжена для пісень, вона прорлакала все життя, проводжаючи дітей назавжди ( О. Довженко). 8. Раз добром нагріте серце вік не прохолоне ( Т. Шевченко).
4,8(1 оценок)
Ответ:
Викусик1258
Викусик1258
08.07.2021
  Батьківщини — це найвище щастя для справжніх патріотів. Тому кожен юнак повинен пройти військову підготовку, щоб вміти будь-якої хвилини захистити Вітчизну, аби вона знову не перетворилася на зневажену рабиню. Не потрібно відмовлятися від служби в армії, бо це не тільки підготовка справжніх бійців, а й чудова життєва підготовка. Особливо важлива служба на кордоні. Це означає, що за прикордонниками простяглася уся країна, яку потрібно оберігати. Нехай мирно плюскотить ріка, нехай тиша буде така, що навіть чутно, як повзуть мурахи по землі, нехай не здригається листя на кущах — все одно потрібно бути напоготові.

Я вірю, що прийде час, коли усі люди стануть братами, і тоді відпаде необхідність повсякчасно бути насторожі, відчуваючи небезпек}'. Дуже хочеться, щоб нарешті усі люди планети Земля зрозуміли, що основне — це мир у всьому світі, це вселюдська любов. А ще — безмежна любов до рідної землі, яка ніколи не зрадить тебе, навіть якщо тобі раптом доведеться її покинути. Тому треба зробити так, щоб і вона ніколи не могла назвати тебе зрадником, а тільки захисником, щирим, міцним, справжнім патріотом. Щоб вона пишалася тобою, як пишалася багатьма нашими предками, сміливими ї безкорисливими.

4,4(58 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська мова
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ