Для кожної дитини її батьки найкращі. Так і для мене. І цей твір хочу присвятити моїй матусі.Це дуже вродлива і чуйна, добра й енергійна, люб’язна і весела, молода й життєрадісна людина. Не уявляю собі життя без неї. Бо вона виростила мене і навчила всьому, що я вмію. Мою маму звуть Ірина. Коли дивлюся на неї, то її очі, брови, волосся нагадують про дідуся й бабусю. У неї дуже виразні зелені 0чі, як поля та гаї навесні, біля яких вона зростала. Волосся її чорне, кольором своїм нагадує зоране поле. Такі ж і брови, що тоненькими смужечками розташовані над очима.Моя матуся струнка та висока, завжди гарно, зі смаком одягнена.У неї немає ворогів, бо вона завжди посміхається, не засмучує інших своїми проблемами. Навіть, коли сердиться, її очі світяться любов’ю. Тепло та ласка матері будуть мене зігрівати все життя.
У ньому розказують про парадокси і таємниці Шевченка, про його кохання та нащадків. Адже і досі не відомо, чи були у Кобзаря власні діти та чому цар Микола І насправді забороняв йому на засланні не тільки писати вірші, а й малювати. У фільмі є дві лінії. Перша – власне документальна. Географія зйомок вийшла далеко за межі України. До того ж були проведені графологічні експертизи рукописів Шевченка та ідентифікація осіб за фізіогномічними ознаками. Друга лінія – художній фільм-реконструкція. Це ігрові епізоди, реконструкції найважливіших моментів із життя Шевченка.
ну там дитині
тільки це знаю.