Что может человеку доставить радость? Да что угодно! Голодному – кусок хлеба. Жаждущему – глоток воды. Бесприютному – кров для ночлега. Больному – здоровье. Бедному – богатство. Богатому – роскошь.
Все в мире относительно, поэтому и чувство радости не всегда бывает долгим. Что такое радость? Это состояние души в определенный момент какого-либо события.
Например, всем радостно, что закончился учебный год, даже отстающим ученикам. Завтра летние каникулы! Ура! Но завтра и пересдача «хвостов» для второгодников, поэтому их сегодняшняя радость кратковременна.
Другой пример. Человек купил автомобиль. Он радостно едет по улицам города и ликует. За ним едет велосипедист, который в бесконечной «пробке» вынужден дышать выхлопными газами. Вдруг, бац! На дороге выбоина. Колесо пробито, крыло помято. Автомобиль увозит эвакуатор. Парень на велосипеде жмет на педали, вырывается на, высаженную лесопосадкой, обочину, и он уже не просто рад, а неимоверно счастлив. Он слышит пение птиц, шелест листвы и дышит свежим, опьяняющим воздухом.
Когда человеку радостно, то он должен делиться этой радостью со всеми. Если радоваться чему-то, что огорчает других, то это уже будет называться другим словом – эгоизм. Народная мудростьгласит: «На чужом несчастье счастья не построишь». Смысл слов этого изречения как будто понятен всем. Так почему же мы тогда так радуемся, когда, например, найдем кошелек с деньгами или документами? Ведь это же для кого-то несчастье. Редко кто вернет кошелек его владельцу за Все хотят пресловутого вознаграждения. И это в придачу к, прихваченным из кошелька, деньгам.
А что, если попробовать дарить людям радость просто так? Поздороваться с вредным соседом и вдруг понять, что не такой уж он и вредный. Успокоить, надоедливо хныкающего, малыша и понять, что не такой уж он и капризный. Улыбнуться хамоватой продавщице и, услышав вслед приятные слова, понять, что не такая уж она и противная.
В конечном итоге ты понимаешь, как все-таки, черт возьми, приятно нести людям радость.
води. Добре розколочуєте й перекип’ячуєте. Настояти до охолодження вкутаним. Додати до ванни. Парити хворе тіло (кістки) при температурі 36—38° С до 15 хв. Витертися. Змастити тіло медом, утеплитися. Влітку вигріватися на вранішнім сонці. Споживати яєчну шкаралупу, по півчайної ложки, додаючи дві-три крапельки лимонного соку. Двічі на день, запиваючи водою. Хутірське знахарство радить ранки, з яких плющить, змазувати ще й таким мастилком: розтопити на водяному окріпному ключі (баня) 15 г воску, 25 г живиці, 1 ст. л. свинячого смальцю та 1 ст. л. квіткових верхівок буркуну жовтого. Добре розмішати й варити 15 хв., помішуючи. Процідити. Maстилко зберігати в темному прохолодному місці.
Дитячі екземи, висипи, незрозумілі парші, коли дитятко квисне, не спить.
Склянку попелу з дров осики кип’ятити 15 хв. у полотняному вузлику в 3 л води. Вузлик з попелом викидають геть, якнайдалі від дому. Мити дитятко ввечері. Нічим не ополіскувати, одразу ж загорнути в ряденце. За тиждень недуж мине. Особливо якщо це пороба, бо ж осика — найсильніший рослинний оберіг.
Очищення тіла після хіміо-, радіотерапії
Осика (поряд з березою та сосною) має найпотужні властивості виводити з тіла токсиниотрути. Такі ж, хоч і трохи слабші, властивості мають і груша, яблуня, вишня (краще дикі), подорожник, кропива, нагідки. 600 г з 5 рослин в рівних частинах варити (у вузлику) в 5 л води, до 15 хв. Настояти 30 хв. Вилити у ванну. Рослини можна використовувати двічі, поклавши до холодильника. У ванну бажано додати ще й 50 г
меду. І посмоктувати його під час купелі. Водночас, для посилення потовиділення, пити чай з квітів, коріння чи листя бузини чорної. 1 ст. л. на 250 мл води. Трохи перегодя пити сечогінний чай з квітів липи. Дуже бажаний тут чай із буркуну жовтого, він розріджує кров, підвищує рівень здорових лейкоцитів у крові. Такими ж властивостями наділений і оман високий (корінь) та хвощ польовий. А роботу підшлункової залози відновить корінь кульбаби. Печінку ж — двітри краплі соку чистотілу на 30 мл води. Або квіти акації білої. Пити два тижні. Тиждень перерва й повторити. Купіль робити двічі на тиждень. До 20 разів.
Цистит
Берете 20 г кори, бруньок чи травневого листу осики на 1 склянку окропу. Кип’ятити 10 хв. Настоювати півгодини. Вживати по 2 ст. л. тричі на день. Можна зробити настоянку 1:10 40 % спирт. Настоювати три тижні в пляшці з темного скла. Пити по 25—30 крапель на день на переварену воду.
Тато радили при цій недузі насіння кропу. 1 ч. л. на 200 мл окропу за день. Або ж наповнити половину банки вівсом у кожушках, залити доверху водою. Варити на слабкому вогні 30 хв. Пере тим, як зіставляти з вогню, додати чайну ложку квітів нагідок. Настояти дві години. Відцідити. Вживати по літру настоянки щоденно. Протягом двох тижнів. Дуже добре припиняє запалення в сечовику вишневий сік чи яблучний домашній оцет.
Цукриця (діабет)
50 г кори осики на 3 л води. Закип’ятити й пити як чай. Вип’єте, й знову ту саму кору закип’ятити 5 хв. Далі брати свіжу частку кори. Час від часу робити аналіз вмісту цукру в крові. Дуже помічне.
Осика — священне древо біловолхвів. Давньоруська назва рослини обіла, обілуха. Це дерево Місяця. Дерево переповнене життєдайною енергією — звідси
й тремтіння листу. Дощечки з осики використовували, поряд із мореними дубовими, волхви чєрторізці для запису прадавніх Вісників, адже осику не точить шашіль. Древо очисне. Тому волхви перед обрядовим дійством притулялися до осики спиною, щоб віддати дереву негативну енергію (кволі й гнилі думки мирські). Й лише тоді возводили руки до Небес. Осикою обсаджували святилища жіночих божеств: Лади, Макоші, Лелі, Рожаниць. Самосійна осика на вашому подвір’ї — знак Божої благодаті, охоронний знак, бо жодна темна сила: мерки, навії, костогризи, шиші, опуки — оминатимуть таке подвір’я десятою дорогою. Всю спідню одіж не лише волхви, а й господині виварювали в попелі осики — так убивали негативну енергетику. Давньоруські святі хоромини (храми) теж робили з осики — не брала тлінь.
А споганення цього Святого Древа різними вішальниками — найсправжнісінький ідеологічний хід. Адже ця рослина поширена лише на європейському материку.
Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.
Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...
Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.
Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.
Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.
Объяснение: