Раніше в мене не було своєї кімнати, ми жили в двохкімнатній квартирі з мамою, татком та бабусею Лідою. Мама й тато займали маленьку спальню, а більшу, світлішу кімнату віддали нам з бабусею. Коли я був маленьким, з бабою Лідою було весело, затишно й спокійно - вона розповідала увечері казки, і взагалі, була моїм найближчим другом.Прибирати у кімнаті мене навчила баба Ліда. Взагалі, вона навчила мене багато чому: варити макарони, смажити картоплю, ліпити вареники й галушки, купувати продукти в магазині й на ринку, прати свої шкарпетки (бо це чоловіча справа!). А зараз бабуся живе не з нами, бо в неї погіршилося здоров'я, тож вона мусила переїхати туди, де клімат більше їй підходить. Тепер вона живе в молодшої дочки, тьоті Олі, допомагає няньчити маленьку Іринку, а до нас приїздить у гості, надсилає листівки на свята.
Спілкування є дуже важливим у нашому житті , завдяки йому можна як до людині так її й образити.Кожен їоче щоб до нього добре ставились.Ось чого потрібно мені від спілкування: 1)Перше і найважливіше - я не хочу щоб мене ображали, як при мені так і позаочі; 2)Образою також вважається поставлена вчителем двійка, навіть якщо я її заслужив(-ла) ; 3)Друзі повинні звертатись до мене по батькові , адже я розумніший (-ша ) за них і вимагаю поваги; 4) Ніхто не повинен вживати у розмові зі мною слів яких я не розумію ( особливо вчителі математики та англійської) 5)По дотримуватись цієї інструкції при кожній розмові зі мною; 6) вітитатись словами "прівет" , "хай" , жодного " добридень" я чути не хочу; 7) прощатись словом "пока " а не " допобачення" (до двох останніх пунктів виключення тільки директору школи)
