Важко описати що таке щастя взагалі. Це, напевне, той стан душі коли світ навколо в найяскравіших кольрах і посмішка не зникає з обличча. Як приємно робити щасливим інших, дарувати своє добро, допомагати і просто усвідомлювати, що в наших власних силах зробити своє життя і життя інших хоч трішки кращим.
У оповіданні Олекси Стороженка “Скарб” щастя само прийшло до лежня Павлуся, який нічого не робив, а тільки спав. Але то умовне щастя, за ним стояла важка праця інших людей ради задоволення Павлуся. А от в оповіданні “Цвіт щастя” Б.Лепкого маленький хлопчик сам вирішив шукати загадкову квітку щастя, хоч вона, за розповідями матусі, далеко. Він глибоко вірить у чарівну силу квітки щастя, прагне її знайти, не боїться жодних перешкод; він мрійник. Герой пізнає життя, не залишає надії знайти квітку щастя. Вже сам пошук робить його щасливим.
Отже, не мою думку, щастя - це найцініший скраб, і звичайно ж воно не приходить саме, а дістається часто важкою працею.
Я вважаю, що добрий друг надійніше кам'яного мосту. Тому що на таку людину завжди можна розраховувати, якщо в тебе негаразди в житті.
Усім відомий твір Івана Багряного "Тигролови". Велику повагу викликають справжні шляхетні люди - Сім'я Сірків і Григорій Многогрішний. Незважаючи на те що їх дружба була надто небезпечною і загрожувала Сіркам утратою життя або свободи, жоден із них не зрікся свого друга. Тобто своєю добротою вони стали опорою життя Григорія. Цей шляхетний вчинок дає привід нам, сучасним людям, задуматись над своїми поглядами.
Отже, друзі - це справжня опора у житті.
- О, привіт, любий. Проходь. Сідай. Як ти? Як закінчив навчання?
- Я закінчив з Червоним дипломом. Було дуже важко. Дуже великі розміри робіт, вимагали майже неможливого!
- Чого ж хотіли?
- Так як я гарно вчився, так мене відправляли на олімпіади, змушували робити МАН з різних предметів, брати участь у Грінвічу з англійської мови, у різних конкурсах та змаганнях. І це все крім того, що я мав здавати заліки і контрольні роботи вчасно. Навіть не мав ніяких прівілегій.
- Ну, а ти як думав, Сергію? Звичайно, усе було важко. Ти в нас хлопчик розумний і в школі був. Тож все одно отримав своє?
-Так, що є, то є. Недарма ви мною пишалися.
-Так я і зараз тобою пишаюсь, з твоїм розумом і знаннями хоч Нобелівську преміію отримуй!
- Та що ви таке кажете, Олено Миколаївно! Ви як? Що в школі цікавого було за ці роки? Щось кардинально змінилося?
- На жаль, Юлія Степанівна 2 роки тому померла...
-О, як прикро. А я й не знав.. Хоч би на похорон прийшов би.. Така гарна вчителька була.
-Так, чудова людина. Ірина Степанівна народила. Двійню!
-Яка неймовірна подія! Треба обов'язково зайти її привітати.
-Та вспієш ще. Ти мені скажи ось-що : сам-то нащадків ще не маєш?
-Все у планах, Олено Миколаївно. Дружина вагітна.
-Так ти вже й одружений?! Чому ж на весілля не запросив?
-Та ми не влаштовували пишного свята. В колі родині.
-Вітаю тебе. Щастя вам і вашому немовляті.
-Щиро дякую. Вибачте, мені треба йти. Дружину до лікаря везти.
- Ну, бувай, Сергію, приходь у гості, рада була тебе бачити.
-Взаємно. Бувайте!