Question

ПАН, ПАНІ, ПАННА, ДОБРОДІЙ, ДОБРОДІЙКА, ТОВАРИШ, ТОВАРИШКА Товариш — це людина, пов’язана з кимось почуттям дружби, щирий приятель; одноду-

мець, спільник: «Хоть ти і грек, та цар правдивий. / Тобі латинці вороги: / Я твій товариш

буду щирий» (І. Котляревський); «Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути та-

ким!» (О. Гончар). Усі похідні від нього мають саме цю семантичну основу: товаришка, то-

варишувати, товаришування, товариство та ін. Будь-кого товаришем не назвеш. Для цього в

нас здавна існують слова пан, пані, панна, добродій, добродійка. Вони вживані як самі, так і з

означеннями шановний, вельмишановний, поважний, високоповажний, ласкавий тощо.

Слово пан має два значення: представник панівного класу та форма звертання, прийнята

в суспільстві. Воно вживається в сімох слов’янських мовах — українській, білоруській, поль-

ській, чеській, словацькій, верхньолужицькій, нижньолужицькій. Українська мова розрізняє

два значення слова пан навіть граматично: пани — представники панівного класу й панове —

множина при звертанні безвідносно до класової належності.

Деякі мешканці України, що досі перебувають у полоні облудних ідеалів радянської доби,

категорично виступають проти слова пан як форми звертання. І посилаються при цьому на

Т. Шевченка, який «не любив панів», та на наявність у нашій мові слів на кшталт панщина,

запаніти тощо. Але ж Великий Кобзар уживав пан і похідні від нього й у другому значенні —

як форму ввічливого звертання. Наведу кілька прикладів за «Словником мови Шевченка»:

і вам, панове-молодці, / Преславнії запорожці, / За честь, за славу, за повагу»; «Нехай

вам, панове товариство, Бог допомагає»; «Панно, пташко моя! / Панно, доле моя! / Не сором-

ся, дай рученьку, / Ходім погуляймо...»
Українська дорадянська література, листування діячів нашої культури є для нас належ-

ним дороговказом у виборі форм звертання. Наприклад, Леся Українка до своїх близьких

подруг зверталася: «Дорога товаришко!» (до Ольги Кобилянської), «Товаришці на спомин»

(вірш-звертання до Антоніни Макарової). У більш офіційній ситуації вживала слова добро-

дію, добродійко, пане, пані. У запорозьких козаків у пошані було звертання пане товаришу,

панове товариство.

Фальшивість слова товариш у звертанні до першої-ліпшої людини (це все одно, що кож-

ну жінку називати кохана) одразу викликала появу не зовсім рівноцінних, а то й цілком не-

доречних замінників: мужчино, женщино, дєвушко, дамочко.

Отже, без вагань повертаймо те, що належить нам як спадок. Пан (пані) треба вживати пе-

ред прізвищем, ім’ям, назвою посади, перед службовим чи науковим званням: пане Петренку,

пані Катерино, пане майстре, пане інженере (професоре, лікарю), пані вчителько, панно Лесю;

добродію (добродійко) застосовуємо при звертанні без імені та прізвища: «Дякую Вам, добро-

дію, за тепле слово!» (За О. Пономаревим).
КАКОЙ СТИЛЬ ТЕКСТА?​