також : Займенник лише вказує на предмети, ознаки та кількість, але не називає їх. Наприклад, у реченні Він нічого не міг думати, а тільки глибоко, всім серцем і всіма нервами своїми почував: треба їх рятувати/ (І. Франко) є тільки вказівки на якісь особи чи предмети, але їх не названо. Значення займенників стає зрозумілим тільки тоді, коли ми сприймаємо їх у контексті.
Займенник не має свого постійного лексичного значення. Він щоразу залежно від мовної ситуації, певною мірою пристосовуючи свою граматичну форму до тих слів, замість яких його вжито, вказує на інші явища, наповнюється іншим змістом.
Займенники в мові вживаються передусім для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому форму займенника треба узгоджувати з родом і числом іменника, замість якого цей займенник ужито.
- Привіт, Руслано. Ти така задумлива...
- Привіт, Маргарито. Та в нас був урок у школі, на якому ми ділилися думками щодо того, що є важливішим - книга чи комп'ютер. Тепер я думаю на цю тему.
- Дуже цікаво. Можу висловити свою думку.
- Давай.
- Мені здається, що немає більш чи менш важливіших речей.
- Чому ти так вважаєш? Я думаю, що важливішою є книга, адже вона перевірена роками.
- Ти права, проте у двадцять першому сторіччі було б дивно відмовлятися від комп'ютера.
- І правда!
- Тому треба читати книжки, користуватися комп'ютером.
- Дякую тобі за твою думку, що вплинула і на мою. Боротьба книги і комп'ютера не є раціональною. Ці поняття досить пов'язані, адже покликати полегшити життя та подарувати знання.
- Ти права. Вибач, подружко, я маю бігти.
- Бувай!