- Привіт. Можна мені ваш квиток?
- Звичайно. Тримавши.
- Дякую. Тут все гаразд? Тобі зручно?
- Так, дуже зручно. Але чи можна відкрити вікно? В купе душно.
- Хороше. Можна, поки поїзд стоїть на платформі. Але коли поїзд йде, ви повинні закрити його. Не хвилюйтеся, кондиціонер буде включений.
- Відмінно. Можна мені що-небудь випити, будь ласка?
- Що б ви хотіли: чай або кава?
- Чаю з лимоном, будь ласка. І не забувайте про цукор.
- Ще можу запропонувати мінеральну воду, чіпси, печиво і випічку.
- Думаю, до чаю підійде печиво.
- Хороше. Хочете читати свіжі газети або журнали?
- Вони українською?
- Так, українські
- Думаю, я зроблю це трохи пізніше. Дякую. А коли ми приїдемо?
- Поїзд прибуває о 13.15. Я розбуджу тебе о 14.15.
- Дуже добре. До речі, а що з постільною білизною? Я хочу заправити ліжко і відпочити.
- Я принесу тобі чай, печиво і постільну білизну через 5 хвилин. Бажаю гарної поїздки!
- Тоб і!
Я вважаю дуже глибокою й точною думку видатного вченого та філософа Арістотеля, що кожна людина може зробити ту чи іншу помилку, та лише дурні й надалі обстоюють її, навіть знаючи вже, що вона хибна. Додам тільки, що кожен із цих дурнів по-різному нерозумний.
По-перше, є настільки вперті люди, які, навіть знаючи про хибність своїх думок, через самозакоханість та егоїстичність наполягають на помилкових твердженнях, уважаючи нісенітницею те, що вони взагалі можуть помилитися.
Насправді я дуже часто бачу тих, кому важко, нестерпно визнавати власні помилки. Наприклад, моя найкраща подруга Марія. Якось ми з нею посперечалися про пісню групи «Роллінг Стоунз», у якій вона деякі слова співала неправильно. І навіть тоді, коли я відшукала текст пісні та показала Марії, вона все одно пирхала й наполягала на своєму.
По-друге, бувають не дуже розумні люди, які, почувши певне твердження, починають направо й наліво поширювати його, не усвідомлюючи помилковості або примітивності самої думки. Хоч у такому разі вони, дивлячись на інших зверхньо, почуваються найрозумнішими, та насправді не є такими.
Яскравих прикладів цього чимало в п’єсі «Мина Мазайло», де Микола Куліш засуджує міщанство та національну упередженість. Для себе я визначила в цьому творі ще одну проблему — проблему неправильності думки, світогляду, заснованих на сприйнятті лише зовнішньої форми явища. Таке сприйняття властиве тьоті Моті, Мині Мазайлові, його дружині та навіть Рипі. У їхній самовпевненій міщанській пихатості насправді виявляється бідність думки й обмеженість.
Отже, кожен може помилитися, і це природно.