ответ: Барвінок хрещатий. В цієї квітки п’ять пелюсток. В народі говорять: перша пелюстка – то краса, друга – ніжність, третя – незабутність, четверта – злагода, п’ята – вірність. У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при дизентерії, туберкульозі легенів, кровотечах. Відваром трави користуються для полоскання горла. Первоцвіт цвіте ранньою весною жовтим кольором. Можна його зустріти в нашому лісі на полянах, у дубових лісах. Коли я кашляю, бабуся дає мені пити чай з первоцвіту. Звіробій. Це ліки, як кажуть у народі, від дев’яноста дев’яти хвороб. Спиртові настої вживають для збудження апетиту, при захворюванні шлунку. Розведену водою настойку використовують для полоскання горла. Застосовують звіробій проти ангіни, ревматизму, грипу, запалення печінки і нирок, головного болю. Материнка. Застосовують, як потогінний і відхаркувальний засіб, що поліпшує діяльність кишково-шлункового тракту. Настій материнки, який додають у ванну чудово діє проти головного болю, золотухи, рахіту, різних запалень шкіри. Подорожник. А в народі називають "бабака". Росте, як бур’ян вздовж шляхів, біля жител. Листок подорожника очищає рани, прискорює їх загоєння. Якщо прикласти листок бабки до рани, то на другий день перестає боліти. Деревій відомий як кровоспинний знезаражувальний засіб. Лікують ним і виразкову хворобу шлунка, гастрити. Волошка синя, як літнє небо, є постійним супутником жита. В народній медицині цю рослину використовують при запаленні нирок, застудних захворюваннях, кашлю, болях у шлунку, при гарячці. Чистотілом користуються з давніх-давен. Рослина затримує ріст деяких злоякісних пухлин. Зменшує і заспокоює болі, загоює рани, виводить бородавки та мозолі.
Объяснение:
Для Т. Г. Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Крiпацька неволя – це доля рiдної матерi, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила", доля сестер Катрi, Ярини, Марiї – голубок молодих, у яких "коси в наймах побiлiють", це трагiчна доля його першої трепетної любовi – Оксани Коваленко, доля всiх нещасних жiнок, що "нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть". Т. Г. Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ'я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi.