Лист самому собі 45-річному Доброго тобі дня, дорослий "я"! Шкода, що я можу написати тобі, тобто самому собі, листа, але не зможу отримати відповіді. Мені дуже цікаво, чи вдалося мені через стільки років досягти того, чого я хочу досягти зараз. Наприклад, я хочу стати ветеринаром. Чи стану я ним або, може, зміню свою думку і стану кимось іншим? А ще б хотілося б знати, яка в мене буде дружина і чи будуть у мене діти. Звісно, через багато років я про це дізнаюся й сам. Але цікаво-то мені зараз. Сподіваюся, що тобі все вдалося і ти задоволений життям. Сподіваюся, що ти здоровий, щасливий і успішний, і батькі теж. Бажаю тобі залишатися таким ще довго-довго, років до ста. З найкращими побажаннями,(ім'я)
Його охопив сумнів: «Чи те я роблю, що слід? Чи здатний на це? Чому так тягне у невідоме?» І він зупинився серед шляху, подивився навкруги. Хоча дорога стелилася рівна й широка, він не міг іти далі: неспокій і невдоволення собою переповнили його. А обіч дороги громадилися вершини, які здавалися стрімкими й неприступними. Їх оточували непрохідні хащі, яруги, стрімчаки й бескиди… І все ж він зійшов з дороги й крізь нетрі та чагарі заторував власну стежину до вершини. І вже ніщо не могло зупинити сміливця. Він здіймався все вгору і вгору. «Божевільний!» — жахалися одні. «Відчайдушний!» — захоплено вигукували інші. «Щасливий!» — зітхали ті, які через свою кволість, не могли піти за першопрохідцем. А були й такі, що заздрили й зневажали сміливця. Але він здіймався на вершину, де не ступала ще нога людська. І то було його покликання й безсмертя. Як важливо в житті знайти себе, доки не пізно, доки ще молодий! А йому йшов тридцять другий. За спиною в ньогоі вчителювання, участь у боях, робота в газеті художником, карикатуристом. Читачі в кожному номері шукали дотепні малюнки, під якими стояв підпис «Сашко». Друзі приходили до нього в майстерню, щоб подивитися, як під пензлем народжується пейзаж чи людський тип. І називали його талановитим. А його не задовольняли ні карикатури, ні акварелі, ні олійні праці. Він почувався невдоволеним, бо відчував у собі силу творця нового мистецтва, що тільки-но утверджувалося. І однієї ночі він рішуче виходить зі своєї майстерні, щоб ніколи до неї не повернутися. Залишає назавжди мольберт, фарби, картини, поспішає на вокзал, сідає в поїзд, що везе його в Одесу. А вранці він уже стоїть перед директором кінофабрики й промовляє три слова: — Хочу стати режисером!
