Якось до рук потрапила стаття, в якій одна молода дівчина розповідала про відчай, котрий їй довелось пережити, коли їй поставили страшний діагноз – рак. Боротись за життя їй допомагали не лише рідні, друзі, але й друзі їхніх друзів. Годі й казати, скільки було щодня телефонних дзвінків, есемесок, двері лікарняної палати, здається, не закривались від бажаючих поспівчувати. Саме в цій підтримці росло її бажання боротись за життя...
Минуло два роки. Доля розпорядилась так, що мені випало познайомилась з героїнею цієї самої статті. Вона не лише зуміла подолати хворобу, вдало вийти заміж, але й розпочати власний бізнес. І де ви думаєте тепер її друзі? Невідомо. Більшість подруг наче в воду канули, не бажаючи слухати про її успіхи, по черзі перемиваючи одна перед одною кісточки. З’явилась заздрість, така-собі українська жаба, котра своїм нутром здатна роздавити не одну людину.
Часто ми любимо повторювати – „Друг пізнається в біді”, але спробуймо чесно відповісти на запитання, – чи багато людей може по-справжньому, не кривлячи душею, радіти нашим успіхам, життєвим досягненням? Якщо так, то ви справді щаслива людина. Хоча, в більшості випадків, на жаль, стається інакше. Якщо ж на життєвому шляху трапляються справжні друзі здатні не лише втішити, але й ЩИРО порадіти, то їх потрібно цінувати, дякувати Богу за те, що вони є.
А для самого себе в даному випадку головне – навчитися вчасно давити в собі нашу національну тваринку та бути перш за все Людиною. Справжніх вам друзі
Історико-культурні заповідники – вкрай важливі місця кожної країни і навіть людства. Як відомо, світ навколо підлягає великим змінам – те, що було раніше, якусь кількість років тому, набагато відрізняється від того, що є зараз. Це можна сказати в тому числі і про культуру, яка постійно розвивається. Історико-культурні заповідники зберігають у собі чіткі образи та історичну інформацію, яка може зберегтися тільки в рамках такого заповідника. Тому кожен повинен піклуватися про відродження та реставрацію національних історико-культурних заповідників. Робити свій особистий внесок в таку реставрацію та відродження повинна кожна людина, а також місцева влада і держава.
Як мені думається, сама велика і серйозна роль у відродженні та реставрації національних історико-культурних заповідників належить українській державі. У нашій країні присутня серйозна централізація фінансових коштів. Всі податки, збори та обов’язкові платежі концентруються в Києві, де і розподіляються між різними фінансовими цілями. Однією з таких цілей є підтримка у формі реставрації та відродження історико-культурних заповідників. У державному бюджеті має виділятися більше коштів на цю мету, державні чиновники повинні віддавати собі звіт в тому, що збереження історико-культурних заповідників неймовірно важливо для того, щоб репутація нашої країни зростала. Щороку наші історико-культурні заповідники відвідують величезна кількість туристів, які милуються всім тим, що є в наших історико-культурних заповідниках.
Досить важлива роль кожної людини у відродженні та реставрації історико-культурних заповідників. Ці установи постійно збирають кошти, які призначаються саме для реставрації та відродження, тому кожна людина може зробити свій фінансовий внесок. Для кожної людини це досить важливо, оскільки вона живе в цій країні і хоче, щоб вона могла залучати туристів і збільшувати знаходження в національну економіку.
Найменші можливості зробити свій внесок у реставрацію та відродження історико-культурних заповідників має місцева влада. Проблема в тому, що наші сучасні українські органи місцевої влади мають украй вузькі повноваження. Втім, якщо у членів цих місцевих органів дійсно є велике бажання, їх роль може зрости, адже вони можуть натиснути на органи центральної влади, так і на окремих громадян , закликаючи їх жертвувати свої особисті кошти на цю благородну мету.
н п'ятсот сорок сім
р п'ятсот сорока семи
д п'ятсот сорока сімом
о п'ятсот сорока семи
з п'ятсот сорок сім
м на п'ятсот сорока сімох