Цитати:
У кожної людини свої зорі[1].
Ти назавжди відповідальний за тих, кого приручив[1]...
Гонористі люди глухі до всього, окрім хвали[1].
Діти мають бути до тих дорослих вельми поблажливі[1].
Цей сміх для мене — ніби джерело в пустелі[1].
Всі дороги провадять до людей[1].
Це дуже сумно — коли забувають друзів. Не у всякого був друг[1].
Світ недосконалий[1]!
Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима[1].
Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти — це твої дії, і немає іншого тебе[1].
Слова тільки заважають розуміти один одного[1].
Себе судити куди важче, ніж інших. Якщо ти зумієш правильно судити себе, то ти справді мудрий[1].
Серед людей також самотньо[1].
Нерозумно брехати, коли тобі так легко викрити[1].
Якщо йти все прямо так прямо, далеко не підеш[1].
Маленький принц справді існував, ось вам докази: він був славний, він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться баранця, то ти існуєш[1].
Усі-бо дорослі спершу були дітьми, тільки мало хто з них про теє пам'ятає[1].
Объяснение:
1. Коло великоднього столу, заставленого усяким свяченим, стояла Олеся.
2. Завжди зі смаком одягнена, вона справляла враження вихованої панночки.
3. Незабаром хлопець побачив залиту холодним сонцем долину.
4. Затуманене легкими й прозорими хмаринками, над містом пливло сонце.
5. Потомлені далекою дорогою і літньою спекою, коні ступали ліниво.
6. Як побачиш підвісний міст, перекинутий через річку, то, не доходячи до нього, зупиняйся.
7. Нічого не сказавши старому, попрощався і поволі поплив, налаштовуючи себе на перемогу.
8. Сірий, припорошений весняною пилюкою степ прокидався не поспішаючи.