Кожного дня люди роблять добрі вчинки, і лише деякі з таких вчинків вважаються героїчними. Наприклад, перевести стареньку бабусю або сліпу людину через вулицю – це добрий вчинок, але не подвиг. А от врятувати людину під час пожежі – вчинок, безумовно, героїчний. Де ж полягає межа між добрим вчинком і героїчним?
На мій погляд, добрий вчинок буде героїчним, коли людина, що робить цей вчинок, сама ризикує. Рятуючи того, хто тоне, можна потонути і самому, а виносячи людей з палаючого будинку, ризикуєш отримати опіки, а то й загинути. Саме тому рятувальників і пожежників називають людьми героїчних професій.
Під час Другої Світової війни деякі люди ризикували і ховали у себе єврейських дітей або поранених бійців, хоча за це могли бути розстріляними разом зі своїми родинами. Тому коли люди, незважаючи на ризик, роблять такі вчинки, можуть називатися героями.
Для мене особисто, героєм є та людина, яка пожертвувала чимось важливим або навіть власним життям заради когось або чогось.
Герої – це люди, які творять добро і заслуговують поваги. Є заслужені герої, визнані урядом і відомі на весь світ, а є герої, про яких ми навіть не чули, і вони тихо продовжують жити в тіні.
Я начала заниматься футболом, когда мне было десять лет. Возможно, для девочки это странное увлечение, но я ничего не могла с собой поделать. Мама долго уговаривала меня заняться танцами или музыкой, но мне всегда был интересен только футбол.
Когда мне в руки попадал мяч, я не могла устоять и пинала его, представляя перед собой ворота. «Гол», — кричали невидимые зрители в моей голове и громко аплодировали. Мне нравилось смотреть матчи вместе с папой. Причем не по телевизору, а в живую, чтобы все было видно до мельчайших подробностей! Да и атмосфера на настоящем поле лучше, чем в телевизоре. Прямо таки хочется встать и пойти играть вместе с остальными игроками.