Так я погоджуюсь з думкою В.Сосюри "...Люблю усмішку на чужім обличчі, для мене радість інших, як своя".
Тому що, приємно бачити усмішку чужої людини,якщо зробив щось хороше.
бачити немовля, яке посміхається, приємно бачити усміхнених батьків і родичів,дуже приємно бачити посмішку коханої людини.Коли чужа людина посміхається бо радіє якійсь новині, радість проникає і у твоє серце.
Усмішку можна використовувати в творчих цілях. Художники сказали б:" О, яка чудова ця усмішка! скоріше б намалювати б її",а поет написав би якусь поему або вірш.
Народе! Частіше даруйте радість і посмішки, тоді люди будуть добрішими1
Краще мати однога справжнього друга, ніж десять удаваних. Подумаємо чому так склалось. Несправжній друг гірше лютішого ворога. Коли людина має від кого чекати підступності, то вона готова швидко зоорієнтуватися і дати опору. Інша справа, коли ти довіряеш людині, а в самий відповідальний момент вона зраджує тебе або - ще й гірше - перетворюється на головного супротивника. Постає тоді питання: як відрізнити справжніх друзів від удаваних? Відповідь легка: справжній друг першим протягне руку до порадить, підтримає, втішить, зрозуміє і вибачить, а всі інші у кращому випадку просто заплющуть очі, а в гіршому - відштовхнуть, висміють, зневажать. Ось, чому я вважаю, що удаваний друг ніколи не зможе стати опорою для людини, а на навіть впаки, хоч і не відкрито, скоріш за все перетвориться на справжнього ворогаⒶ.