У мене талант (бугага) до приготування їжі проявився в 10 або 11 років. Мені здається, від безвиході. У те літо мене відправляли до бабусі на дачу. Всього на тиждень або два, я більше ніколи не витримувала без батьків. А моя бабуля готувала досить посередньо. Вона могла взагалі забути про їжу, копаючись на грядках або дати мені на обід малинки з молочком. А я любила М'ЯСО. Завжди. Ну і додатково, бабуля дуже любила пріпахать всіх до садово-дачних робіт, що я не виносила до тремтіння. Тому, відправляючись до неї, я придумала, що мій обов'язок буде - готувати нам є. По дорозі тато купив мені кулінарну книжку, чомусь про польську кухню, і я почала по ній готувати. Не всі експерименти, звичайно, були вдалими. Але слава богу, ні бабуся, ні батьки, ніколи не викидали мою їжу. І навіть нічим не висловлювали свого невдоволення. Я ж, натхненна, жерла все, що приготую. Я готувала там мінімум два рази на день (на сніданок по колишньому бабуся давала мені малинку з молоком). І пізнала безліч базових правил. І чомусь навчилася готувати рівно дві з половиною порції (щоб поїсти вдвох і добавка!)
Правилами досі користуюся, а товку вважаю - найприємнішою і легкою домашньою обов'язком. І головне, приготувавши обід, можна вже не прибиратися - борги перед суспільством виконані))
загалом, у мене склалося кілька факторів: по-перше, я дуже любила смачну їжу - у мене мама дуже добре готує. По-друге, обставини. У третіх, непереносимість якихось інших обов'язково-побутових занять, і найголовніше - прихильне сприйняття моїх експериментів близькими. Взагалі, мені здається, що люблячі готувати - це в першу чергу люблячі є. А любов до їжі з'являється (або не з'являється) у самому ранньому віці, коли тебе або змушують жерти кашу, або дають вибір - є зараз чи поїсти пізніше.
Основна частина тексту:
З темного кутка виглядав чорний павук. «Оце так сітка, - думав павучок. - На таку гарну сітку полетить найхитріша муха». Якось павук усівся на мереживі й здивувався: сітка не липуча, значить, у ній не може заплутатися мушка.
Зачин: Дівчинка сиділа біля вікна і в’язала мереживо.
Кінцівка: Дівчинка знову чарувала біля свого мережива, а павучок гав із кутка.
Головні члени першого речення:
Дівчинка сиділа біля вікна і в’язала мереживо.
Дівчинка - хто? підмет.
Сиділа, в'язала - що робила? присудки.
Не можна точно сказати, що важливіше, наполегливість чи скромність. Адже усi ми різні, і кожен виражає свої почуття по-своєму. Є випадки, коли краще бути наполегливим аніж скромним. А буває навпаки, це залежить від ситуації Краще бути людиною вихованою, скромною, шанобливою та доброю, але водночас, при потребi, наполегливою, тою людиною, яка може показати характер та не дати себе образити.