На Донеччині є куточок, який приваблює не лише віруючих, а й усіх любителів затишних та красивих місцевостей. Йдеться про Святогірську Лавру – православний монастир Московського патріархату, розташований на березі річки Сіверський Донець. Тут, торкнувшись святинь, обов'язково відчуєш неповторну атмосферу цього місця.
Повна назва святого місця – Святогірська Свято-Успенська лавра. Вона має давню історію. Ця святиня має чималу вагу для віруючих усієї православної спільноти, адже лавра є однією з трьох найбільших святинь України. Нині це Святогірський державний історико-архітектурний заповідник.
Монастир знаходиться на території неймовірної краси. Колись давно сюди важко було дістатись, оскільки з одного боку обителі була річка, з другого – гори та ліси. Тож татарським загарбникам не вдавалося зруйнувати храм. Після нападів ворогів обитель щоразу відновлювалася.
До комплексу Святогірської лаври входить велика кількість печер. Перші з них були вирубані в крейдяній породі понад тисячу років тому, коли у лихоліття тут ховалися нещасні від різних бід. Найдавніші печери – нинішній Микільський храм та трапезна. Ймовірно, їх викопали задовго до утворення монастиря та використовували як житлові приміщення. Найбільша печера у величезному комплексі – Олексіївська церква площею понад сто квадратних метрів. А усередині цей унікальний храм виглядає як звичайна церква
Тут панує глибокий спокій, який можна відчути тільки в таких особливих місцях. Сюди варто приїхати на цілий день, щоб поволі прогулятися околицями, подихати свіжим повітрям і набратися сил для нових звершень.
Чимало історичних пам’яток на землі українській. Вони мовчать, але їх чують, вони напівзапали в землю, але їх видно і крізь товщу віків. Такими є Золоті ворота Києва. Через них можна розгледіти минуле й майбутнє міста Кия. Золоті ворота були зведені Ярославом Мудрим. Яким був первісний вигляд Золотих воріт? Вони становили собою архітектурну тріаду: власне ворота, фортечну вежу, храм. Три споруди різного призначення доречно й гармонійно злились у єдине ціле. Брама замикала пояс оборонних укріплень міста. Довжина цього поясу сягала трьох з половиною кілометрів. Вежа була прямокутна, з високою аркою, яку вгорі прикрашала декоративна кладка. З боку поля фортечна вежа мала три яруси вікон-бійниць. Однокупольний храм Благовіщення здіймався над склепінням воріт. Він був розписаний вишуканими фресками. Перед воротами був глибокий рів, через який перекидали підйомний міст. Київ завжди гостинно відчиняв двері перед бажаними гостями: посольствами далеких і близьких країн, купецькими караванами. Але ворогів Золота брама завжди жахала. Літописи свідчать, що ніхто з напасників не зміг прорватися до Києва через Золоті ворота. Не змогли цього зробити й лави Батия – вони ввірвалися до міста з боку Лядських воріт. Прорвавши укріплення, кочівники знищили місто. «Усе на світі боїться часу, але час боїться пірамід», - говорили давні єгиптяни. Безперечно, Золота брама – не колоси-усипальниці серед пісків пустелі. Проте справа не в розмірі. Будь-яке визначне творіння людських рук непідвладне часові. Не запали в Лету й Золоті ворота. 1832 р. їх відкопали. Брама – ровесниця всесвітньовідомої Київської Софії – вдруге побачила світ. У 1982 році археологи та архітектори відбували церкву над Золотими воротами. Під новобудовою-макетом зображено руїни давніх Золотих воріт, зведених великим київським князем Ярославом
