Поняття літературної мови та мовної норми.
Мова – суспільне явище, що виникає, розвивається, живе й функціонує в суспільстві, оскільки є засобом спілкування людини. Мова – це витвір історії суспільства. Форма існування мови – мовлення, тобто різноманітне використання мови в усіх сферах громадського та особистого життя. Українська національна мова існує у двох формах:
а) у вищій формі. загальнонародної мови - сучасній українській літературній мові,
б) у нижчій формі загальнонародної мови - її територіальних діалектах.
Мова, що має унормований словник, загальновживані граматичні форми, усталену вимову й правопис називається літературною.
Літературна мова – це вища форма вияву національної мови, відшліфована форма загальнонародної мови, якій властиві: багатофункціональність, унормованість, стандартність, уніфікованість, розвинена система стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну, культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є засобом вираження національної культури, національної самосвідомості українців.
Найголовніша ознака літературної мови – це її унормованість, властиві їй норми.
Сучасна українська літературна мова - оброблена унормована форма української національної мови від часів І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка і до наших днів. Сформувалася вона на основі середньонаддніпрянських говорів, але до її складу ввійшли й інші наріччя.
Сучасна українська літературна мова обслуговує складні потреби суспільства, усі сфери його діяльності, нею користуються державні й громадські установи під час ділового спілкування, освіта, наука, засоби масової інформації і т.д.
Виконуючи такі важливі суспільні функціїї, національна літературна мова відзначається нормами, що є обов'язковими для всіх її членів. Українська літературна мова йде разом з поступом суспільства., вона розвивається й збагачується. Усталення, шліфування завжди супроводжують її, Свідченням цьому є роки видання "Українського правопису" -1946., 1960,1990,1993.
. Мовна норма - сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріпляються у процесі суспільної комунікації. Існують такі типи норм :*
орфоепічні ( вимова звуків і звукосполучень);*
графічні (передача звуків на письмі);*
орфографічні ( написання слів);*
лексичні (слововживання);*
морфологічні (правильне вживання морфем).*
синтаксичніі (усталені зразки побудови словосполучень, речень);*
стилі стичні ( відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування);
* пунктуаційні ( вживання розділових знаків).
Мовні норми історично й сощально зумовлені, стабільні, систематизовані. З мовними нормами можна ознайомитись у правописі, довідниках, словниках, підручниках і посібниках з української мови.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми. Однак за своїм функціонуванням кожна з них має; свої специфічні особливості.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена Розумінню усної мови сприяють:
інтонація, тембр і сила голосу, дикція, паузи, міміка, жести та умови, у яких відбувається розмова.
Усне мовлення - це діалог.
В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку,
Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.
Становлення сучасної української літературної мови
Ми живемо в Україні ,коли з кожною секундою зникає людина ,що спілкується і мислить літературною українською мовою.Все більше у вжиток прохідних українців почали з*являтися діалекти ,русизми ,жаргони та суржик . Звичайно ,що це не надає нашій мові краси
.Літературна українська мова з*явилася з виданням "Енеїди " абож "Кобзаря " з того часу минуло багато років і українці почали забувати своє коріння
Кожному українцю притаманна пом*якшена вимова приголосних звуків та інші орфоепічні можливості ,та часом кожен із нас забуває про це і з"вічливості " переходить на інші мови .
Навіть на Західній Україні де стараються розмовляти виключно українськаю мовою є певні діалекти тажаргони ,які ми повинні виключати із свого мовлення ,адже ми прагнемо розмовляти літературно.