Народження пісні Усі знають, що «Реве та стогне...» написав Тарас Шевченко, але ж автора музики цієї пісні згадують нечасто. Учитель словесності Болградської чоловічої гімназії Данило Крижанівський щоразу, коли в Одесі гастролювала трупа Марка Кропивницького, бодай на день приїздив за сотню верст із свого містечка до шумливого приморського міста. З Марком Кропивницьким він був знайомий давно, схилявся перед блискучим талантом свого земляка, тягнувся до нього ігаючи за глядачами, зачарованими грою улюбленого актора, відчуваючи особливе емоційне напруження в залі, коли він співав народні пісні (їх у кожному спектаклі було завжди кілька), Крижанівський мріяв присвятити Кропивницькому власний музичний твір.
Словами пісні став початок балади «Причинна» Тараса Шевченка. Однієї щасливої миті народилась і мелодія. За першої ж нагоди Данило Крижанівський награв Маркові Кропивницькому на фортепіано свою мелодію. За хвилину пісня залунала на повний голос, ніби була давно й добре відома знаменитому акторові.
Обом дуже хотілося оприлюднити пісню. Ноти вдалося надрукувати окремим виданням із присвятою Маркові Кропивницькому, але загал їх не побачив: усі примірники видання конфіскували (з 1876 року було заборонено ставити українські слова під нотами, можна було друкувати тільки ноти). Та навіть через п’ять років після скасування цієї безглуздої заборони твір на слова Шевченка не допустили до людей. Що ж робити? Невже цю пісню ніколи не почує народ? І Кропивницький вирішує заспівати її в одному зі спектаклів. Це, звичайно, було ризиковано, бо відходити від затвердженого цензурою тексту заборонялося. Можливі серйозні неприємності: заборона гастролей, штрафи... Однак від свого рішення Марко Лукич не відмовився. У цей день у театрі ставили п’єсу Кропивницького «Дай серцю волю, заведе в неволю».
Коли в четвертій дії Іван Непокритий, якого грав сам автор, повідомляв, що йде в солдати замість свого побратима Семена, який щойно одружився, у залі завжди відчувалось емоційне піднесення: учинок Івана зворушував своєю людяністю. І ось у цей найяскравіший момент спектаклю, коли в ньому мала звучати інша пісня, Марко Лукич вийшов на авансцену й, витримавши невелику паузу, заспівав: «Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива...»
Прекрасний баритон Кропивницького лунав особливо повноголосо, помітно було, що артист хвилюється, що настав якийсь значущий момент. Мелодія зачаровувала, вона гармоніювала з образом буряної ночі. Марко Лукич відчув настрій залу й ледь помітним рухом руки подав знак: «Співаймо разом!» І зал підхопив пісню, бо ж багато присутніх добре пам’ятали слова, якими розпочинався «Кобзар».
Той вечір детально описали його учасники. Відомо навіть прізвище поліцейського (Рудковський), який, здогадавшись, що відбувається щось «незаконне», не гаючи часу, побіг із першого ряду через увесь зал на вулицю, а там, із приміщення фабрики, де був телефон, кричав у слухавку: «Бунт... демонстрація негайно приїхати!» За кілька хвилин з’явився пристав, спектакль було перервано, розпочалися дізнання. Однак твір, який ненависники всього українського намагалися не пустити до людей, уже вилетів на волю, щоб стати улюбленою піснею нашого народу.
(За Г. Клочеком).
Завдання:
Прочитайте текст. Запишіть план.
Складіть тези.
Визначте та запишіть ключові слова з 1, 2, 3 абзаців.
Запишіть види міжфразового зв’язку у всіх абзацах.
Визначте засоби міжфразового зв’язку у 4, 5, 6 абзацах.
Складіть невеликий текст (2-3 абзаци) на тему «Мої враження від дистанційного навчання».
ось:
Объяснение:
Сповнені особливої чарівності, пісні про кохання є вершиною народної поезії. Вони ввібрали в себе всю розмаїтість почуттів, усю і лисину людської душі.
Своєю самобутньою мелодикою, природним гуманізмом українська народна пісня здобула симпатії практично у всьому світі. Як зазначив відомий дослідник історії української культури Іван Огієнко, «її утворив народ наш такою, як ніхто з інших народів, і хіба тільки серби мають таку ж саму пісню. Наші пісні — це тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом визнано за ними».
Ллє в піснях про кохання не тільки щира ніжність і незрадлива, чиста любов; тут і відгомін історії, і мотиви нелегких, життєвих випробувань, і почуттєве, особистіше сприйняття світу. Щодо цього вони близькі до історичної, соціально-побутової, соціально-сімейної лірики, часто мотиви цих різновидів народної пісні переплітаються. Як правило, любовні пісні — невеликі за обсягом, часто вони мають форму монологи або розповіді про третю особу. До найтиповіших мовно-стилістичних засобів таких творів належать поетичні паралелізми, здрібнілі форми іменників («дівчинонька», «козаченько», «вишенька», «зозуленька»), зачини з вигуками «ой», звернення до людини («ой ти, дівчино — з горіха зерня»), до природи («ой ти, місяченьку») тощо. Природа є невід’ємним атрибутом любовної пісні. Вона інколи ідеалізована, а.ле завжди перебуває у гармонії з людськими почуттями, підсилює їх.
Виразності пісням про кохання падає чарівна мелодія, переважно розспівна. За цим компонентом вони наближаються до романсів. У творах обох жанрів поетичні тропи та музикальні інтонації., ритміка та мелодична структура дуже багаті. Не випадково відомі композитори (зокрема, ГІ.І. Чайковський, М.В. Лисенко), створюючи класичні шедеври, спиралися на кращі зразки народного співу.
Любовні пісні дуже давно з’явилися в Україні; народ створював їх у різні історичні періоди. Серед усіх жанрів народного мистецтва пісні про кохання виявилися найбільш життєздатними. Прийшовши до пас із давнини, ці справжні поетичні перлини ще довго будуть передаватися від покоління до покоління.