Дідусь сидів на лавці і про шось думав. -Дідусю, про що ти думаєш?-спитав радісний онук Дідусь лагідно поглянув на малого: - Да ось думаю який ти у мене чудовий! - А мені бабуся сказала.що ти сам будинок збудував оцей!- тикнув пальцем хлопчина на старенький будиночок . -Та-ак.-поважно відповів дід.- Сам збудував. - Але навіщо? Це ж ,напевно ,так тяжко.- задумався онук -Так ,тяжко,але тепер ти можеш гратися тут скільки захочеш! А коли мене не буде,милий мій,будеш тут жити. - Коли я буду велики,то куплю собі дім,великий такий! -хахахаха- засміявся дідусь. -Запам*ятай лише одне,шоб ти на світі не робив,де б не жив, завжди роби людям добро. Не залишай світ без свого сліду.-дідусь посміхнувся і зайшов у дім. Хлопчик засунув руку у кишеню,де лежала цукерка,і міцно тримаючи її підбіг до сусіднього двору. - доброго дня! - крикнув він на все подвір*я. -І тобі доброго!-відповіла сусідська дівчинка. Хлопчина миття дав їй у руку цукерку і нічого не сказавши побіг родісно посміхаючись. -
Владимир Самойленко УКРАЇНСЬКА МОВА (ПАМ'ЯТІ Т. ШЕВЧЕНКА)
Діамант дорогий на дорозі лежав, Тим великим шляхом люд усякий минав, І ніхто не пізнав діаманта того. Йшли багато людей і топтали його. Але раз тим шляхом хтось чудовний ішов, І в пилу на шляху діамант він найшов. Камінець дорогий він одразу пізнав, І додому приніс, і гарненько, як знав, Обробив, обточив дивний той камінець І уставив його у коштовний вінець. Сталось диво тоді: камінець засіяв, І промінням ясним всіх людей здивував, І палючим огнем кольористо блищить, І проміння його усім очі сліпить.
Так в пилу на шляху наша мова була, І мислива рука її з пилу взяла. Полюбила її, обробила її, Положила на ню усі сили свої, І в народний вінець, як в оправу, ввела, І, як зорю ясну, вище хмар піднесла. І на злість ворогам засіяла вона, Як алмаз дорогий, як та зоря ясна. І сіятиме вік, поки сонце стоїть, І лихим ворогам буде очі сліпить. Хай же ті вороги поніміють скоріш, Наша ж мова сія щогодини ясніш! Хай коштовним добром вона буде у нас, Щоб і сам здивувавсь у могилі Тарас, Щоб, поглянувши сам на створіння своє, Він побожно сказав: «Відкіля нам сіє?!»
Кулька крутиться, працює, А з-під кульки – рідина. Швидко літеру малює На папері – ось вона. (Ручка)
У носатого Івана, Одежина дерев’яна. Він у чистім полі ходить І по ньому носом водить. Не стрижений, не чесаний – Гострим ножем затесаний. (Олівець)
То в клітинку, то в лінійку, Написати тут зумій-но, І намалювати дещо зможеш, Називаюся я … (зошит).
Довгі палички кругленькі, Сині, жовті, червоненькі, На папері походили, Кольори свої лишили. Звуться палички оці Кольорові олівці.
Всяк школяр його шанує, Бо він пише і малює. Хто ж цей славний молодець? Це звичайно ...олівець.
Хутко стрибне на папір, І, хоч вір, а хоч не вір, Враз напише нове слово. Ось і речення готове. Вправно пише у руці, Бачать всі старання ці. (Ручка)
Дерев'яний Та довгенький, Маю носик я Гостренький. На білому Слід лишаю І всіх діток Потішаю. (Олівець)
Я, не шкодуючи себе, Служити ладен вам щодня. Червоне, жовте, голубе Носити можу я вбрання. З братами я в коробці сплю. Тож розбудіть хутчіш мене! Бо дуже, діти, вас люблю, Хоч серце в мене й кам'яне! (Олівець)
Книжечки маленькі, Аркуші біленькі. В них вчимося ми писати, І складати, і віднімати. (Зошит)
-Дідусю, про що ти думаєш?-спитав радісний онук
Дідусь лагідно поглянув на малого:
- Да ось думаю який ти у мене чудовий!
- А мені бабуся сказала.що ти сам будинок збудував оцей!- тикнув пальцем хлопчина на старенький будиночок .
-Та-ак.-поважно відповів дід.- Сам збудував.
- Але навіщо? Це ж ,напевно ,так тяжко.- задумався онук
-Так ,тяжко,але тепер ти можеш гратися тут скільки захочеш! А коли мене не буде,милий мій,будеш тут жити.
- Коли я буду велики,то куплю собі дім,великий такий!
-хахахаха- засміявся дідусь.
-Запам*ятай лише одне,шоб ти на світі не робив,де б не жив, завжди роби людям добро. Не залишай світ без свого сліду.-дідусь посміхнувся і зайшов у дім.
Хлопчик засунув руку у кишеню,де лежала цукерка,і міцно тримаючи її підбіг до сусіднього двору.
- доброго дня! - крикнув він на все подвір*я.
-І тобі доброго!-відповіла сусідська дівчинка.
Хлопчина миття дав їй у руку цукерку і нічого не сказавши побіг родісно посміхаючись.
-